неділя, 10 жовтня 2021 р.

"Емоційне насильство над дитиною"

 

В рамках Всесвітнього дня ненасилля пропонуємо вам інформацію

Емоційне насильство

Емоційне насильство над дитиною – це будь-яка дія, яка викликає у неї стан емоційної напруги, що наражає на небезпеку нормальний розвиток її емоційного життя.

Зазвичай на успіх дитини батьки реагують похвалою, почуттям гордості та радістю. Але іноді батьки реагують протилежним чином: байдужістю і роздратуванням.

Спочатку це викликає в дитині змішані почуття. Надалі дитина, якій неодноразово доводиться стикатися з неадекватними реакціями батьків у відповідь на її позитивну поведінку, швидко втрачає мотивацію на досягнення і почуття гордості, що супроводжує успіх. Вона робить висновок, що проявляти радість з приводу досягнень небезпечно і неправильно.

До емоційного насильства відносяться такі дії стосовно дитини:

– ізоляція, тобто відчуження дитини від нормального соціального спілкування;

– похмурість, відмова від обговорення проблем;

– «цькування заборонами» (наприклад, якщо дитина в певний час не виконав уроки або не прибрав ліжко, то за цим на певний час слід заборона дивитися телевізор або гуляти);

– образа;

– тероризування, тобто неодноразова образа дитини словами й формування стабільного почуття страху;

– підтримка постійної напруги, залякування, погрози;

– лайка, глузування;

– залякування покаранням («Ще одна двійка або чергова витівка в школі – і я візьмуся за ремінь»);

– моральний розклад (корупція), залучення та примус дитини до дій, які суперечать суспільним нормам і завдають шкоди дитині (примус до вчинення крадіжок, вживання алкоголю або наркотиків).

Емоційне насильство над дитиною можна припустити в разі, якщо ви помітите, що батьки постійно:

– пред’являють до дитини завищені вимоги, з якими та не в змозі впоратися, що формує низьку самооцінку і призводить до фрустрації;

– надмірно суворо карають дитину;

– надзвичайно критичні стосовно дитини, звинувачують її;

– зляться і поводяться страхітливо.

Наявність емоційного насильства можна припускати й на основі ряду ознак у дитини, наприклад, якщо вона:

– емоційно несприйнятлива, байдужа;

– сумна, субдепресивна або у неї виражена депресія;

– смокче пальці, монотонно розгойдується (аутоеротичні дії);

– замкнута в собі, задумлива або, навпаки, агресивна;

– «приклеюється» до будь-якої дорослої людини в пошуках уваги та тепла;

– відчуває нічні напади страху, погано спить;

– не виявляє інтересу до ігор.

Фізіологічні реакції дитини також можуть свідчити про те, що вона є жертвою емоційного насильства. Сюди відносяться:

– нічний і денний енурез (нетримання сечі);

– психосоматичні скарги: головний біль, болі в животі та області серця, скарги на погане самопочуття і т. д.;

– уповільнений фізичний і загальний розвиток дитини.

Психологічне насильство

Психологічне насильство, попри схожість з емоційним, виділяється в окрему категорію. Психологічне насильство – це здійснене стосовно дитини діяння, яке гальмує розвиток її потенційних здібностей.

До психологічного насильства відносять, наприклад, часті конфлікти в сім’ї й непередбачувана поведінка батьків стосовно дитини. Через душевне насильство гальмується інтелектуальний розвиток дитини, ставиться під загрозу адекватний розвиток пізнавальних процесів і адаптаційні можливості. Вона стає легко вразливою, знижується здатність до самоповаги. Дитина розвивається соціально безпорадною, легко потрапляє в конфліктні ситуації й з великою часткою ймовірності буде відхилятися ровесниками.

Англійський психолог Аліса Міллер в 1980 р. в книзі «Для твого власного блага» сформулювала так звану «отруйну педагогіку» – комплекс виховних впливів, які ведуть до розвитку травмованої особистості:

·            Батьки – господарі (не слуги!) залежної від них дитини. Вони визначають, що добре і що погано.

·            Дитина несе відповідальність за їхній гнів. Якщо вони сердяться – винна вона.

·            Батьки завжди повинні бути захищені.

·            Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичним батькам.

·            Дитину треба зламати, і чим раніше – тим краще.

Все це повинно статися, поки дитина ще зовсім маленький, не помічає цього і не може викрити батьків.

Методи, якими домагаються слухняності, різноманітні:

·            Психологічні пастки,

·            обман,

·            лукавість,

·            виверти,

·            відмовки,

·            маніпуляції,

·            тактика залякування,

·            відкидання любові,

·            ізоляція,

·            недовіру,

·            приниження,

·            катування,

·            знецінення дорослими всього того, що робить дитина в сім’ї («У тебе руки не з того місця ростуть – краще нічого не чіпай!»; «Все одно нічого доброго не вийде!»).

Грунтуючись на цих «правилах», «отруйна педагогіка» формує у дітей такі деструктивні установки, уявлення і міфи:

– любов – це обов’язок;

– батьки заслуговують на повагу за визначенням – просто тому, що вони батьки;

– діти не заслуговують на повагу просто тому, що вони діти;

– висока самооцінка шкідлива, а низька – робить людей альтруїстами;

– ніжність (сильна любов) шкідлива;

– задовольняти дитячі бажання неправильно. Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя;

– краще прикидатися вдячним, ніж відкрито висловлювати невдячність;

– те, як ти себе поводиш, важливіше того, що ти насправді собою уявляєш;

– батьки не переживуть, якщо їх образять;

– батьки не можуть говорити дурниці або бути винними;

– батьки завжди праві, вони не можуть помилятися.

Сумлінне дотримання правил «отруйної педагогіки» формує залежну особистість з низькою соціальною толерантністю, з «убитою душею», яка, виростаючи, сама стає «душогубом». Батьки абсолютно щиро переконані, що роблять все для блага дитини, при цьому її калічать.

Закони міжпоколінної передачі невблаганні, і все повторюється знову, але вже в новому поколінні.

А. Міллер серед батьківських мотивів виділяє наступні:

– несвідома потреба перенести на іншого приниження, якому вони самі колись піддавалися;

– потреба дати вихід пригніченим почуттям;

– потреба мати живий об’єкт для маніпулювання, мати його у своєму розпорядженні;

– самозахист, в тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків за допомогою догматичних додатків (перенесення) батьківських педагогічних принципів на свою дитину;

– страх проявів, які у них самих колись були придушені, проявів, які вони бачать у своїх дітях, тих, що мають бути знищені в самому зародку;

– бажання взяти реванш за біль, який батьки колись пережили.

Очевидно, що якщо є хоча б один з перерахованих мотивів, то шанс змінити батьківський патерн поведінки досить невисокий.

Однак все це не означає, що діти повинні виховуватися без жодних обмежень. Ненасильницька комунікація грунтується на повазі з боку дорослих, терпимості до дитячих почуттів, природності педагогічних впливів, тобто, залежно від педагогічних принципів.

З книги І. Малкіної-Пих “Екстремальні ситуації”

 

10-го жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я

 

Сьогодні, 10-го жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я!


У сучасному світі, з усіма його маленькими і великими стресами, такими як пандемія #COVID19, наше ментальне  здоров'я постійно проходить випробування на міцність.

До Вашої уваги чеклист UNICEF, який допоможе вам підтримувати своє психічне здоров'я. Прості важливі речі, які допоможуть протистояти щоденним стресам. І пам’ятайте - звертатися по допомогу до психолога, психотерапевта чи психіатра - не соромно!

Піклуватись про своє ментальне здоров’я так само важливо як і про фізичне.



середа, 6 жовтня 2021 р.

Телефони гарячих ліний

 

Якщо ви стали свідком насильницьких дій, або вони були вчинені по відношенню до вас, варто звертатися до однієї із зазначених інстанцій:

 

1. Урядовий контактний центр – 1547.

Інформаційна консультація, психологічна підтримка, реєстрація відповідного звернення до державних органів. Цілодобово і безкоштовно.

 

2. Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства – 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного). Цілодобово, безкоштовно, анонімно. Інформаційна, соціально-психологічна та юридична підтримка.

 

3. Національна поліція України за номерами телефонів: lO2 або O 8OO 5OO 2O2.

 

4. Національна дитяча «гаряча» лінія для дітей та молоді за номерами телефонів: 116 111 або O 8OO 5OO 225.

 

5. Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги - 0 800 213 103.

 

6. Спеціальні гарячі лінії для мешканців східних областей  «Гаряча лінія PIN» - 0 800 210 160 або 0 800 210 174.

 

7. Lifeline Ukraine -  7333.
Національна професійна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я працює 24/7.