понеділок, 22 листопада 2021 р.

МИ - РІЗНІ, але МИ - РІВНІ

 В рамках інформаційно - просвітницької кампанії 

"ДЛЯ ДІТЕЙ суспільство без бар'єрів"


Шановні батьки! Пропонуємо вам переглянути разом з дитиною мультфільм щодо більш толерантного прийняття в суспільстві різних дітей. Після перегляду пропонуємо провести бесіду з малюком, наголосивши на те, що біля нас можуть жити, рости, вчитися різні діти. Ми- різні! Але Ми - рівні!


 


понеділок, 15 листопада 2021 р.

16 листопада - Міжнародний День ТОЛЕРАНТНОСТІ

 


    Ми живемо в складний час. Перші десятиріччя  XXI ст. за пропозицією ЮНЕСКО було оголошене десятиріччям миру та не насильства в інтересах усіх дітей планети. Через військову агресію щодо України наші малята не лише дізналися про негідні дії агресорів, а й багато хто з них стали свідками жахів війни. Та рано чи пізно відступить біда і діти житимуть у світі, орієнтованому на загальнолюдські цінності, зокрема толерантність.

         Толерантність, як моральна якість особистості допомагає уникнути конфліктних ситуацій, налагоджувати цивілізовані стосунки з близькими та чужими людьми стосунки з близькими та чужими людьми, відстоювати свої права і не порушувати прав інших. Адже людські стосунки велика цінність, їх треба берегти, розвивати і підтримувати.

         І саме дошкільний вік є сенситивним періодом для формування толерантної особистості. Толерантність – не вроджена якість, її треба виховувати поступово і наполегливо, її треба плекати як одну з найцінніших людських чеснот. І ми педагоги маємо навчити своїх вихованців чути і поважати думку інших, ставитись до оточуючих з повагою, прийняти їхню інакшість, необразливо обґрунтовувати власну позицію поступатися, домовлятися, взаємодіяти і створювати толерантне освітнє середовище, в якому кожній дитині буде комфортно. Наш обов’язок виховувати толерантну особистість, якій притаманна доброта, терпіння і  взаєморозуміння,  повага.

         Діти – наше майбутнє. І тільки толерантна особистість побудує прекрасне майбутнє нашої держави.

неділя, 10 жовтня 2021 р.

"Емоційне насильство над дитиною"

 

В рамках Всесвітнього дня ненасилля пропонуємо вам інформацію

Емоційне насильство

Емоційне насильство над дитиною – це будь-яка дія, яка викликає у неї стан емоційної напруги, що наражає на небезпеку нормальний розвиток її емоційного життя.

Зазвичай на успіх дитини батьки реагують похвалою, почуттям гордості та радістю. Але іноді батьки реагують протилежним чином: байдужістю і роздратуванням.

Спочатку це викликає в дитині змішані почуття. Надалі дитина, якій неодноразово доводиться стикатися з неадекватними реакціями батьків у відповідь на її позитивну поведінку, швидко втрачає мотивацію на досягнення і почуття гордості, що супроводжує успіх. Вона робить висновок, що проявляти радість з приводу досягнень небезпечно і неправильно.

До емоційного насильства відносяться такі дії стосовно дитини:

– ізоляція, тобто відчуження дитини від нормального соціального спілкування;

– похмурість, відмова від обговорення проблем;

– «цькування заборонами» (наприклад, якщо дитина в певний час не виконав уроки або не прибрав ліжко, то за цим на певний час слід заборона дивитися телевізор або гуляти);

– образа;

– тероризування, тобто неодноразова образа дитини словами й формування стабільного почуття страху;

– підтримка постійної напруги, залякування, погрози;

– лайка, глузування;

– залякування покаранням («Ще одна двійка або чергова витівка в школі – і я візьмуся за ремінь»);

– моральний розклад (корупція), залучення та примус дитини до дій, які суперечать суспільним нормам і завдають шкоди дитині (примус до вчинення крадіжок, вживання алкоголю або наркотиків).

Емоційне насильство над дитиною можна припустити в разі, якщо ви помітите, що батьки постійно:

– пред’являють до дитини завищені вимоги, з якими та не в змозі впоратися, що формує низьку самооцінку і призводить до фрустрації;

– надмірно суворо карають дитину;

– надзвичайно критичні стосовно дитини, звинувачують її;

– зляться і поводяться страхітливо.

Наявність емоційного насильства можна припускати й на основі ряду ознак у дитини, наприклад, якщо вона:

– емоційно несприйнятлива, байдужа;

– сумна, субдепресивна або у неї виражена депресія;

– смокче пальці, монотонно розгойдується (аутоеротичні дії);

– замкнута в собі, задумлива або, навпаки, агресивна;

– «приклеюється» до будь-якої дорослої людини в пошуках уваги та тепла;

– відчуває нічні напади страху, погано спить;

– не виявляє інтересу до ігор.

Фізіологічні реакції дитини також можуть свідчити про те, що вона є жертвою емоційного насильства. Сюди відносяться:

– нічний і денний енурез (нетримання сечі);

– психосоматичні скарги: головний біль, болі в животі та області серця, скарги на погане самопочуття і т. д.;

– уповільнений фізичний і загальний розвиток дитини.

Психологічне насильство

Психологічне насильство, попри схожість з емоційним, виділяється в окрему категорію. Психологічне насильство – це здійснене стосовно дитини діяння, яке гальмує розвиток її потенційних здібностей.

До психологічного насильства відносять, наприклад, часті конфлікти в сім’ї й непередбачувана поведінка батьків стосовно дитини. Через душевне насильство гальмується інтелектуальний розвиток дитини, ставиться під загрозу адекватний розвиток пізнавальних процесів і адаптаційні можливості. Вона стає легко вразливою, знижується здатність до самоповаги. Дитина розвивається соціально безпорадною, легко потрапляє в конфліктні ситуації й з великою часткою ймовірності буде відхилятися ровесниками.

Англійський психолог Аліса Міллер в 1980 р. в книзі «Для твого власного блага» сформулювала так звану «отруйну педагогіку» – комплекс виховних впливів, які ведуть до розвитку травмованої особистості:

·            Батьки – господарі (не слуги!) залежної від них дитини. Вони визначають, що добре і що погано.

·            Дитина несе відповідальність за їхній гнів. Якщо вони сердяться – винна вона.

·            Батьки завжди повинні бути захищені.

·            Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичним батькам.

·            Дитину треба зламати, і чим раніше – тим краще.

Все це повинно статися, поки дитина ще зовсім маленький, не помічає цього і не може викрити батьків.

Методи, якими домагаються слухняності, різноманітні:

·            Психологічні пастки,

·            обман,

·            лукавість,

·            виверти,

·            відмовки,

·            маніпуляції,

·            тактика залякування,

·            відкидання любові,

·            ізоляція,

·            недовіру,

·            приниження,

·            катування,

·            знецінення дорослими всього того, що робить дитина в сім’ї («У тебе руки не з того місця ростуть – краще нічого не чіпай!»; «Все одно нічого доброго не вийде!»).

Грунтуючись на цих «правилах», «отруйна педагогіка» формує у дітей такі деструктивні установки, уявлення і міфи:

– любов – це обов’язок;

– батьки заслуговують на повагу за визначенням – просто тому, що вони батьки;

– діти не заслуговують на повагу просто тому, що вони діти;

– висока самооцінка шкідлива, а низька – робить людей альтруїстами;

– ніжність (сильна любов) шкідлива;

– задовольняти дитячі бажання неправильно. Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя;

– краще прикидатися вдячним, ніж відкрито висловлювати невдячність;

– те, як ти себе поводиш, важливіше того, що ти насправді собою уявляєш;

– батьки не переживуть, якщо їх образять;

– батьки не можуть говорити дурниці або бути винними;

– батьки завжди праві, вони не можуть помилятися.

Сумлінне дотримання правил «отруйної педагогіки» формує залежну особистість з низькою соціальною толерантністю, з «убитою душею», яка, виростаючи, сама стає «душогубом». Батьки абсолютно щиро переконані, що роблять все для блага дитини, при цьому її калічать.

Закони міжпоколінної передачі невблаганні, і все повторюється знову, але вже в новому поколінні.

А. Міллер серед батьківських мотивів виділяє наступні:

– несвідома потреба перенести на іншого приниження, якому вони самі колись піддавалися;

– потреба дати вихід пригніченим почуттям;

– потреба мати живий об’єкт для маніпулювання, мати його у своєму розпорядженні;

– самозахист, в тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків за допомогою догматичних додатків (перенесення) батьківських педагогічних принципів на свою дитину;

– страх проявів, які у них самих колись були придушені, проявів, які вони бачать у своїх дітях, тих, що мають бути знищені в самому зародку;

– бажання взяти реванш за біль, який батьки колись пережили.

Очевидно, що якщо є хоча б один з перерахованих мотивів, то шанс змінити батьківський патерн поведінки досить невисокий.

Однак все це не означає, що діти повинні виховуватися без жодних обмежень. Ненасильницька комунікація грунтується на повазі з боку дорослих, терпимості до дитячих почуттів, природності педагогічних впливів, тобто, залежно від педагогічних принципів.

З книги І. Малкіної-Пих “Екстремальні ситуації”

 

10-го жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я

 

Сьогодні, 10-го жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я!


У сучасному світі, з усіма його маленькими і великими стресами, такими як пандемія #COVID19, наше ментальне  здоров'я постійно проходить випробування на міцність.

До Вашої уваги чеклист UNICEF, який допоможе вам підтримувати своє психічне здоров'я. Прості важливі речі, які допоможуть протистояти щоденним стресам. І пам’ятайте - звертатися по допомогу до психолога, психотерапевта чи психіатра - не соромно!

Піклуватись про своє ментальне здоров’я так само важливо як і про фізичне.



понеділок, 12 квітня 2021 р.

ТИЖДЕНЬ ПСИХОЛОГІЇ

 Шановні батьки! 

    З 12 по 16 квітня в рамках Тижня Психології в нашому садочку проводяться РІЗНОКОЛЬОРОВІ  ДНІ



    Для цього пропонуємо на кожен день тижня одягати дитину, або мати елемент одягу, запропонованого кольору (бантики, дитячі прикраси,...).

ПОНЕДІЛОК  - ЧЕРВОНИЙ 
ВІВТОРОК  - ЖОВТИЙ
СЕРЕДА - ЗЕЛЕНИЙ 
ЧЕТВЕР - СИНІЙ
П'ЯТНИЦЯ  - РІЗНОКОЛЬОРОВИЙ.
    В закладі з дітьми будут проводитись "різнокольорові заходи".
    Зробимо життя наших дітей яскравим, цікавим, веселим та незабутнім!
     З повагою психологічна служба.


вівторок, 22 вересня 2020 р.

Про особливості розвитку дітей 4 року життя

 

Про особливості розвитку дітей 4 року життя

Розвиток самосвідомості і виділення (виокремлення) образу «Я» сти­мулюють розвиток особистості й індивідуальності. Малюк починає чітко усвідомлювати, хто він і який він. Внутрішній світ дитини наповнюється суперечностями: вона прагне самостійності і в той же час не може впора­тися із завданням без допомоги дорослого, дитина любить рідних, вони для неї дуже значущі, але вона сердиться на них через обмеження її свободи.

          


    До оточуючих у дитини формується власна внутрішня позиція, яка характеризується усвідомленням своєї поведінки та інтересом до світу дорослих.

            Агресивність і невтомність малюків у цьому віці виявляється в постій­ній готовності до діяльності. Дитина вже вміє пишатися своїми успіхами й критично оцінювати результати своєї праці. У неї формується здатність до цілепокладання: чіткіше уявити результат, порівняти його зі зразком, визначити відмінності.

            У цьому віці дитина вміє сприймати предмет, не обстежуючи його. Таке сприйняття предмета додає дитині здатності повніше відображати навко­лишню дійсність.

            На базі наочно-дієвого мислення до чотирьох років у дитини має сфор­муватися наочно-образне мислення. Іншими словами, відбувається поступове перенесення дій дитини з конкретного предмета на всі інші.

            Як і в ранньому віці, в три-чотири роки у дитини переважає відтворююча уява, тобто дитина здатна лише відтворювати образи, запозиченій з казок і розповідей дорослих. Великого значення в розвитку уяви дитини» набувають досвід і знання дитини, її кругозір. Для дітей цього віку характерне змішування елементів, змішування реального і казкового. Фанта-Я стичні образи, що виникають у малюка, емоційно насичені і реальні для нього.

            Пам'ять дошкільника трьох-чотирьох років мимовільна, характеризується образністю. Його діяльності більш притаманне пізнавання, ніж запам'ятовування. Добре запам'ятовується тільки те, що було безпосередньо пов'язане з його діяльністю, було цікавим і емоційно забарвленим?! Все, що запам'яталося, зберігається надовго.

            Дитина не здатна тривалий час утримувати свою увагу на якомусь одному предметі, вона швидко переключається з однієї діяльності на іншу.

            В емоційній сфері — ті ж тенденції, що й на попередньому етапі. Характерні різкі перепади настрою. Емоційний стан дитини залежить від і фізичного комфорту. На настрій починають впливати стосунки з однолітками та дорослими. Тому характеристики, які дитина дає іншим людям, дуже суб'єктивні. Проте емоційно здоровому дошкільнику властивий оптимізм.

            У три-чотири роки діти починають засвоювати правила взаємостосунків в групі однолітків, а потім паралельно ще й контролюються дорослими.

Також на цей вік припадає перша криза – криза трирічного віку.

 

Криза трирічного віку

 

Криза трирічного віку - це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. Це, безумовно, важкий час для батьків, бо у цей період дитина може стати начебто некерованою, дуже примхливою, гостро конфліктувати з близькими. Але від того, як батьки поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною або боязкою і невпевненою у собі. Особливо сильно криза 3 років проявляється в сім'ях, де дитина єдина.

Криза трьох років може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона є яскраво вираженою, в інших, навпаки, криза починається і завершується непомітно.

Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам». За перші три роки свого життя маленька людина освоюється у навколишньому світі, звикає до нього і виявляє себе як самостійна психічна істота. У цьому віці настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у дитини складається власне ставлення до себе, з'являються нові характерні риси. До цього віку все частіше ми можемо чути від дитини займенник «я» замість власного імені, коли вона говорить про себе. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину зі своїми бажаннями й собливостями, отже, з'являється нова форма самосвідомості. Правда, усвідомлення «Я» трирічного карапуза ще відрізняється від нашого. Воно орієнтоване не всередину себе, а зовні: оцінка свого досягнення і зіставлення її з оцінкою тих, хто його оточує. Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої практичної самостійності. Саме тому «Я» дитини так тісно пов'язане з поняттям «Я сам. Дитина вже випробовує свої сили, перевіряє спроможності. Вона утверджує себе, і це сприяє появі дитячої самолюбності — найважливішого стимулу до саморозвитку і самовдосконалення. Кожен з батьків і вихователь, напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати. Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків. Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що набуває дитина унаслідок кризи трьох років, можна його назвати гордістю за досягнення. Це є цілком новим комплексом поведінки, в основі якої лежить ставлення до дійсності, до дорослого, що склалося у дитини упродовж раннього дитинства, обумовлене власними досягненнями.

Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності настирливо, целеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з'являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з'являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

 

Симптоми кризи 3-річного віку

Криза 3-річного віку характерізується наявністю певних симптомів. Психологи визначили декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку.

 

·         Упертість.

У кризовий період - це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним його прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: "Не піду", навіть якщо їй хочеться їсти.

Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, намагаються їй "піддати", наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка - далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє "Я".

 

·         Негативізм.

Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Негативізм зазвичай з'являється лише з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина слухається, поводиться спокійно і поступливо.

Іноді негативізм дитини виглядає смішно: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "не собака", або ще щось подібне в цьому дусі.

 

·         Норовистість.

Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії,і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується виконуватити зуби, митися).

 

·         Свавілля.

Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати.

Дуже часто дитині забороняють робити основну масу операцій - цього робити не варто, нехай малюк переконається сам, що це йому ще не під силу.

 

·         Знецінення.

Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні починає обзивати їх різними нехорошими і лайливими словами. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати.

У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина - це маленький руйнівник, який всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

 

Що робити батькам у період кризи 3 років

Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей. Хоче їсти сама ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.

Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

Роздратування дорослих цілком природньо, це почуття можна зрозуміти. Адже, насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.