ФОРМУВАННЯ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ

 ФОРМУВАННЯ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ

    «Щоб дитина виросла доброю, вона має відчути: її теж розуміють і чують.»

Що таке емпатія — і чому вона не з’являється "сама собою"

    Емпатія — це здатність розпізнати емоції іншої людини, співпережити їй і за потреби допомогти. Це не просто “бути добрим”, а складна навичка, що поєднує:

- розуміння чужих почуттів (когнітивний компонент),
- співпереживання (емоційний компонент),
- бажання допомогти (поведінковий компонент).

    Важливо: емпатія не вроджена в повному обсязі, вона формується поступово через досвід, спостереження й підтримку дорослих.

Як формується емпатія з віком:

 1–3 роки: "Я і світ"
Дитина ще не відокремлює свої емоції від чужих.
Може почати плакати, якщо плаче інша дитина — це емоційне зараження, а не усвідомлене співчуття.
У цей вік важливо не ігнорувати, а озвучувати емоції: «Ти бачиш, як сумно Павлику — впала іграшка.»

 4–6 років: поява перших ознак емпатії

Дитина починає розуміти, що інша людина може відчувати інакше.
З’являється уява: «Якби це сталося зі мною...»
Малюк може сам запропонувати допомогу або обійняти засмученого друга.

 7–10 років: розвиток емоційного розуміння
Дитина вже вміє співвідносити ситуацію і почуття іншого: бачить, коли хтось засмучений, злий або переживає.
Починає враховувати контекст і навіть співпереживати "тихо", без зовнішніх дій.

Чому емпатія не розвивається "автоматично"

Навіть якщо дитина потенційно здатна на співпереживання, без підтримки ця здатність може не сформуватись належно. 

Причини:
- постійна конкуренція (нагороди, "хто кращий");
- ігнорування емоцій ("не плач", "перестань ображатися");
- відсутність моделей співчуття у дорослих;
- надмірна індивідуалізація без командної діяльності.

Як дорослі можуть розвивати емпатію у дітей

1.  Озвучуйте емоції — свої й чужі
«Я бачу, ти засмутився — давай поговоримо.»
«Подивись, Катруся засумувала, бо зламалась її іграшка.»
Це навчає дитину ідентифікувати емоції — основа емпатії.
2. Використовуйте історії й казки як "дзеркало почуттів"
Обговорюйте: «Як відчував себе герой?»
«Що можна було зробити, щоб йому стало краще?»
Створюйте альтернативні кінцівки: «А якби всі підтримали...»

3. Догляд за тваринами — школа турботи
Тварини — це не «іграшка», а жива істота з потребами.
Навчають уважності, відповідальності й вміння враховувати інше створіння.
Навіть коротке спостереження за поведінкою тварини та роздуми: «Він злякався гучного звуку»— розвивають емоційну чутливість.

4. Групові проєкти і спільна діяльність
Створення спільного плакату, догляд за кімнатними рослинами в класі, настільні командні ігри.
Діти вчаться помічати труднощі інших, домовлятися, підтримувати.

5. Ваш приклад — головний "учитель" емпатії

Коли ви уважно слухаєте дитину;
коли ви вибачаєтесь за власні помилки;
коли допомагаєте старенькому сусіду або підтримуєте знайомого —
  дитина бачить справжню емпатію в дії.
Фраза «Не заважай» в моменті дитячого співпереживання — гасить ніжність. Краще допомогти їй знайти спосіб допомоги: «Хочеш разом підтримати Марійку?»

Висновок
Емпатія — не талант, а навичка, яку можна і потрібно розвивати. Це основа дружби, співпраці, морального розвитку, вміння вирішувати конфлікти і… людяності.
«Дитина, яка вміє співчувати, виросте тим, хто не лише бачить світ, а й змінює його на краще.» 

Як ми своїми ж руками робимо дітей неслухняними?

Як батьки своїми ж руками роблять дітей неслухняними? 

7 типових помилок матерів і татусів

Часто батьки стикаються з проблемою, що в якийсь момент дитина стає абсолютно неконтрольованою і неслухняною. А ви їй пояснюєте, що так поводитися не можна, і голос підвищуєте, а все без толку! Можливо, час придивитися до себе і до своєї поведінки, перш ніж лаятися на дитину. Ми підготували 7 помилок батьків, які своїми ж руками роблять дітей неслухняними.

1. Ви кидаєте загрозливі фрази

Дитина сперечається і робить все на зло? Одні в таких випадках намагаються закликати до здорового глузду, інші починають погрожувати: «Будеш себе погано вести, більше не буду любити тебе», «Віддам в дитбудинок», «Чи забере міліціонер».

Діти чудово відчувають фальш. Обманюючи малюка, ви втратите його довіру, він буде вважати батьків брехунами, а його поведінка тільки погіршиться. Краще сказати так: «Я люблю тебе, але твою поведінку я не схвалюю».

2. Ви приділяєте дитині мало уваги

Ви працюєте з ранку до ночі, щоб купити дитині наймоднішу іграшку або гаджет. Замість слів подяки ви отримуєте сльози і капризи. Чому така несправедливість? Якщо дитина не отримує достатньо уваги, яка їй необхідна, вона знаходить свій спосіб його отримати — непослух. Їй не так потрібні подарунки від вас, як вихідний в аквапарку разом з вами.

Любов — це не подарунки, а дозвіл дитині проявляти будь-які емоції, приймати її і цікавитися її життям.

3. Ви постійно наказуєте

Якщо батьки спілкуються з дитиною тільки в наказовому тоні, діти відразу ж пручатися і упиратися. Таким способом малюк показує, що він особистість. Його рішення може бути не дуже правильним, зате своїм.

Звідки вам знати, що ви думаєте правильно? У батьків теж є комплекси і психологічні травми з дитинства. Не відкидайте, що і у вас може бути неправильна думка.

4. Ви більш уважні до молодшої дитини

Цей пункт тісно перетинається з другим. Дитині не вистачає уваги, і вона діє за принципом: «Раз мені незатишно, нехай вам теж буде».

5. Ви її критикуєте

«У тебе руки з одного місця ростуть», «Що за каляки-маляки ти малюєш», «Почерк як курка лапою» — кажуть батьки ці типові фрази. Після такого дитина втрачає впевненість в собі, вона перестає старатися. У неї з’являється думка: «Буду поганим, все одно ні на що не придатний».

6. Ви показуєте їй неправильний приклад

Ви спізнюєтеся на зустрічі, сваритеся в транспорті і зневажливо ставитеся до почуттів інших людей? Дитина це все бачить і повторює. Наші діти — це дзеркальне відображення батьків, хоча ми не завжди це помічаємо.

7. Ви зриваєтеся на дитину

На роботі можуть бути проблеми, прийшовши додому, ви відразу ж налітаєте на дитину, щоб випустити пар. А потім просто загладжуєте вину якоюсь смакотою. У дитини не формується поняття, що батьків радують її хороші вчинки і засмучують погані. Вона може потрапити під гарячу руку, навіть коли уроки зроблені і сміття винесено.

Картки дихальних практик для стабілізації емоційного стану

 Картки дихальних практик для стабілізації емоційного стану

                     

 

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ З БУЛІНГОМ

 4 травня - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ З БУЛІНГОМ

 

 

50 ідей ігор для дітей в укритті 

    Російсько-українська війна кардинально змінила реалії нашого сьогодення. Під час частих повітряних тривог вихованці дитсадків вимушені подовгу перебувати в укриттях. В умовах замкненого простору доволі непросто зацікавити та сконцентрувати увагу малечі. 50 ідей ігор для дітей на той час, коли лунають сирени, допоможуть зняти напругу й провести час із користю.

Музика та співи.

     Дуже важливо в першу чергу залучити слуховий канал сприйняття інформації, перенавантажений тривожними завиваннями сирени: 

1. Хоровий спів.
2. Вигукування антивоєнних кричалок.
3. Слухання аудіоказок.
4. Прослуховування дитячих музичних творів.
5. Гра на музичних інструментах.
6. Концерт для ЗСУ.

Малювання та інша творча діяльність.

      Зображувальна діяльність допоможе надовго відволікти малечу від стресової ситуації та посприяє концентрації уваги на позитивних емоціях. Важливо дозволити малечі займатися улюбленим видом творчості:

7. Зафарбовування розмальовок.
8. Зображення найбезпечнішого місця.
9. Малюнок про те, що будеш робити відразу після закінчення війни.
10. Намалювати мрію.
11. Ліплення з пластиліну.
12. Ліплення фігурок із кінетичного піску.
13. Плетення оригамі.
14. Шаблонографія.
15. Створення «кола безпеки» за допомогою ниток.
16. Ляльки-мотанки з хусточок.

Настільні ігри

Це найкращий спосіб завоювати довіру та налагодити якісні взаємини з дітьми. Настільні ігри здатні підтримувати позитивне спілкування, успішне управління стресом та кризою, а також вчать піклуватися один про одного в будь-якій ситуації:

17. Шашки.
18. Різноманітні ходилки.
19. Ігри з прищіпками, типу «Хто що їсть?» і т.п.
20. Ігри з липучками, типу «Професії?» і т.п.
21. Настільні ігри: «Що потрібно захисникам?», «Який захисник?»
22. Ігри-шнурівки, ігри з камінчиками Марблс.

Тілесні ігри

Під час стресових ситуацій діти надзвичайно потребують тілесного контакту:

23. Забавлянки.
24. Пальчикові вправи.
25. Ігри-плескання.
26. Обійми.
27. «Доброго ранку, носик». Вітаємося й торкаємося кожної частини тіла.
28. «Ліпка». Розминаємо тіло, наче пластилін.
29. «Люлечка». Обійняти дитину за спину й разом погойдатися.
30. «Орангутанг». Стукання по грудній клітці з вигукуванням характерних звуків, мов мавпа.

Рухливі ігри

Заспокоїти малюків також допоможуть рухливі ігри, які знімуть зайву напругу. Від фізичної активності напряму залежить, як дітвора впорається з емоційним навантаженням: 

31. Жонглювання.
32. Подушковий бій.
33. Боулінг.
34. Кидки у ціль.
35. «Потанцюємо, як каченята».
36. «Пограємося у канатоходців».
37. «Лови м’яч».
38. «Струмочок» (вправа на рівновагу).
39. «Кролики» (стрибання на двох ногах).
40. «Потяг» (вправляння з ходьби, бігу один за одним).

Ігри зі словами (мовленнєвий розвиток)

Це чудове заняття, якщо діти та дорослі втомилися. Фізичних зусиль докладати не потрібно, а час в укритті можна провести з користю:

41. Читання й обговорення дитячих книжок.
42. «Запитання». Дорослий ставить будь-яке запитання. Дитина повинна також відповісти запитальним реченням. Гра триває, доки один із гравців не використає розповідну форму.
43. «П’ять слів». Обираємо 5 слів, що зовсім не пов’язані між собою. Даємо завдання скласти розповідь, в якій обов’язково використати всі раніше задумані слова.
44. «Покажи слово» (пантоміма).
45. «Остання літера». Потрібно назвати слово, що починається на останню букву попереднього.
46. «Літера». Запропонувати згадати якомога більше слів, що розпочинаються на певну літеру.
47. «Казка». Всі діти разом складають казку. Кожен каже одне речення.
48. «Асоціації». Дорослий називає будь-яке слово. Дитина повинна сказати перше, що приходить на думку.
49. «Розкажи про свій улюблений…». Тут може бути мультфільм, їжу, вид спорту, відпочинок і т.д..
50. «Круги Луллія».

Перераховані активності допоможуть дітворі емоційно та фізично впоратися з перебуванням в укритті під час повітряної тривоги!

Вплив взаємин з батьками на розвиток дітей

 Вплив взаємин з батьками на розвиток дітей

       Виховання дітей наповнює життя батьків змістом, але водночас часто їх засмучує. Батьки роблять усе можливе, щоб правильно виховувати своїх дітей: використовують різні педагогічні методи, читають книги, присвячені вихованню дітей, спілкуються один з одним тощо. Але врешті-решт доходять висновку, що ключ до гармонійних взаємин із дитиною простий: що міцніші стосунки дітей і батьків, то легшим є виховний процес.

Отже, як зміцнити взаємини між батьками й дітьми? Спробуймо з’ясувати.

Сутність взаємин дітей і батьків

      Міцні взаємини дітей і батьків сприяють фізичному, емоційному та соціальному розвитку молодого покоління. Це унікальний зв'язок, який відчувають усі батьки й діти і який дає їм ні з чим незрівнянну насолоду. Тому молодші й старші члени родини намагаються розвивати цей зв'язок упродовж життя.

     Такі взаємини формують особистість дитини, закладають основи її вибору й поведінки в різних ситуаціях. Дослідження свідчать, що здорові взаємини між батьками й дітьми позитивно позначаються і на дітях, і на загальній сімейній атмосфері.

     У чому важливість позитивних взаємин між батьками й дітьми?

    У батьків, які виховують дітей із любов’ю, виростають діти, здатні любити. Ваші стосунки з дітьми та ступінь вашої прихильності до них впливають на майбутнє дитини, її соціальне, фізичне та психічне здоров'я.

          Розгляньмо переваги гармонійних взаємин дітей і батьків:

- маленькі діти, які відчувають здорову й міцну прихильність до своїх батьків, мають великі шанси на щасливі та глибокі стосунки в дорослому житті;

- дитина, яка має здорові взаємини зі своїми батьками, навчається регулювати свої емоції в складних ситуаціях;

- зв'язок із батьками сприяє розумовому, мовному та емоційному розвитку дитини;

- взаємини з батьками формують у дитини оптимістичну та впевнену соціальну поведінку;

- участь батьків у повсякденному житті дитини сприяє поліпшенню її успішності в школі й розвитку навчальних навичок;

- безпечна прихильність дитини до батьків є запорукою розвитку її соціальної, емоційної та пізнавальної сфер. Діти також розвивають навички вирішення життєвих завдань.

Зв'язок між батьками й дітьми повинен бути не тільки сильним, а й гнучким, тому що не можна поводитися з десятирічною дитиною, як і з трирічною.

              Взаємини між батьками й дітьми в різному віці

      Виховання дітей – це безперервний процес, який приховує для батьків багато радощів і труднощів. У кожному віці взаємини батьків і дітей мають свої особливості.

Дитинство – взаємини, засновані на теплоті й безпеці

       Перші півроку життя немовлята здебільшого їдять, сплять і плачуть, а батьки годують, беруть їх на руки і міняють їм підгузки. Така взаємодія формує очікування батьків і дітей один від одного.

      Коли дитина голодна, вона починає вередувати. Під час годування її потреба задовольняється, і вона щаслива. Батьки також відчувають щастя, бо змогли задовольнити потреби дитини.

       Коли батьки люблять дитину й доглядають її, тобто виконують свою основну функцію у її вихованні, то формують із нею чіткі й унікальні взаємини. У такому випадку до однорічного віку в дитини зазвичай формується міцна прихильність до батьків.

1–3 роки: перший соціальний досвід

Коли дитина починає ходити, батьки вчать її правильної поведінки, пояснюють їй, що добре, а що погано, заохочують її гарну поведінку. Батьки допомагають дитині соціалізуватися й готують до дитячого садка й життя в суспільстві.

            Дошкільний вік: визначення стилю виховання

Коли дитина досягає дошкільного віку, батьки застосовують різні стилі виховання, при цьому один зі стилів стає основним. Однак у реальному житті батьки не можуть використовувати постійно один і той же стиль, їм необхідно задіяти різні стратегії й комбінувати їх. Взаємини батьків і дітей у цьому віці визначаються обраним стилем виховання.

       Дослідження свідчать, як почуваються діти, батьки котрих дотримуються різних стилів виховання:

✓ діти демократичних батьків упевнені в собі, щасливі й цілеспрямовані;

✓ діти авторитарних батьків нещасні, невпевнені, схильні до страхів;

✓ діти ліберальних батьків не мають достатньо розвинених соціальних навичок, безвідповідальні, погано дають раду своїм емоціям;

✓ діти індиферентних батьків мають більше проблем із поведінкою й емоціями, ніж решта однолітків.

Шкільний вік: пізнання навколишнього світу

     Ідучи в школу, дитина переносить свою увагу із сім'ї на однолітків, але це не впливає на динаміку взаємин між батьками й дітьми. Навички дитини в соціальній і пізнавальній сферах розвиваються, вона здобуває новий соціальний досвід за межами сім'ї.

     У цей період комунікація між батьками й дітьми зазвичай має двосторонній характер. Дитина повідомляє батькам про свої потреби й показує, що їй подобається або ні. Односторонній або двосторонній характер взаємодії визначається стилем виховання, що його використовують батьки.

     Батьки зазвичай дотримуються того ж стилю виховання, що й у дошкільному віці. 

З‘ясуймо, як той чи інший стиль виховання впливає 

на дитину шкільного віку:

✓ демократичний стиль виховання сприяє розвитку в дітей соціальних навичок і високої самооцінки;

✓ авторитарний стиль призводить до низької самооцінки дитини, недостатньої розвиненості в неї соціальних навичок, спричиняє агресивність;

✓ ліберальний стиль формує в дітей імпульсивність, агресивність і безвідповідальність.

Підлітковий період: повага до особистого простору дитини

Підлітковий вік – бурхливий період, упродовж якого дитина переживає значні фізичні і психічні зміни. Батьки повинні розуміти потреби своєї дитини, підтримувати її, давати їй свободу дій, не вдаючись до надмірного контролю.

Любов і прийняття батьками, позитивний підхід у вихованні – це найбільш ефективний спосіб виховання підлітків.

Дорослий вік: спілкування на рівних

Дорослий період життя – це час, коли батьки й діти починають спілкуватися на рівних і можуть покладатися один на одного. Іноді дорослим дітям важко знайти баланс між взаєминами із власною сім'єю й батьками. Це може викликати в них сильний стрес. Однак більшість дорослих дітей підтримує здорові взаємини зі своїми батьками. 

Формування самоповаги в дитині

 Формування самоповаги в дитині

     Напевно, всі пам'ятають фрази батьків: "Їж, що дають"; "Я сама вирішу, що для тебе краще"; "Тому що я так сказала"; "Ти зобов'язаний добре вчитися"; "Ти повинен мене слухатися", "Ти маленький, і нічого не розумієш" "Ти повинна поважати старших"; "Ось виростеш, тоді й будеш сама вибирати"; "Тебе не питають"; "Тут немає нічого твого, це все ми купили" ..

.

     Це фрази з позиції: я сильний - ти слабкий, я розумний - ти дурний, у мене є права - у тебе немає прав, і т.д. Начебто дитина ще не людина, а стане нею тільки, коли виросте. Тільки дорослим вона від цього раптом і відразу не стане. І поважати себе вона не буде, тому що не вміє.

     Як дитина навчиться поважати себе та інших, якщо не знатиме, як це взагалі - відчувати, відчувати повагу. Поважайте дитину, спілкуйтеся з нею на рівних. Вона ще маленька, недоросла, але вже людина, що володіє своїми правами. Давайте розберемося, на чому будується повага до дитини.

     По-перше, дитина нічого вам не винна. Вона не повинна слухатися вас, не повинна добре вчитися, не повинна дбати про вас в старості, не повинна допомагати вам. Це рішення батьків - народити дитину. Вони повинні піклуватися про дитину до 18 років. Це по закону, вони самі вибрали бути батьками. Дитинку ніхто не питав, чи хоче вона прийти в цей світ. Нехай вона росте вільною людиною, не вішайте на неї борги. Домовляйтеся, спілкуйтеся, знаходите рішення ... Але поважайте дитину. Якщо ви не будете її поважати, то ніхто не буде.

     Звичайно, це не означає, що дитина може робити, що захоче і творити "Бог знає що". Є правила, і є закони. Вони необхідні. Правила повинні бути однозначними, зрозумілими дитині.

      Якщо є правило, то правила дотримуються всі члени сім'ї. Так дитина не буде відчувати себе нікчемною і безправною. Так само є і закони, які повинні дотримуватися всі громадяни. Наприклад, дитина за законом має здобути середню освіту, тому вона як повноправний громадянин повинна ходити в школу і вчитися. Або наприклад, переходячи дорогу, по правилам безпеки, маленьку дитину потрібно тримати за руку: "Малюк, в цілях безпеки переходячи дорогу, батьки тримають дитину за руку"; "Сонечко, в нашій родині ми не їмо цукерки замість сніданку"; "Синочку, після вулиці ми миємо руки".

      По-друге, у дитини є право на власність батьків. Навіть якщо батьків позбавляють батьківських прав, дитина все одно отримає частину власності в спадок. Так що дитина повноправний член сім'ї, будинок не тільки ваш, але і її теж. У неї в цьому будинку має бути свій простір. Якщо не кімната, то якась частина кімнати, яка тільки її. Якщо дитині дарують іграшки, то це вже її іграшки. Потрібно дозволити дитині самій розпоряджатися якимись речами, які будуть тільки її речами. Так вона навчиться цінувати те, що у неї є, дбайливо ставитися до речей, буде відчувати себе впевненіше, тому що батьки їй довіряють.

     Уявіть, що у вас нічого немає. Ви живете з людьми, яких любите. Але це не ваш будинок. Ви гість. Вам начебто і добре тут жити. Але що б ви відчували, якби жили на правах гостя довгі роки, хоч і бажаного й улюбленого? ..

     Нехай дитина зламає свою машинку, подарує комусь гвинтокрил, втратить на вулиці м'ячик. Це ж її речі, і нехай вона зіткнеться з природними наслідками своїх дій. Вона може почати турбуватися, але ви будете поруч. Ви зможете її втішити, зрозуміти, приголубити. Тільки без слів: "ну я ж тобі казала".

     У дитини має бути право голосу. Це означає, що приймаючи рішення, наприклад про те, яку тварину завести, дитина може висловити свою думку, свої побажання.

     Уже років в шість або сім дитині можна почати давати кишенькові гроші. Нехай це будуть копійчані гроші, але це будуть гроші маленької людини, які вона сама вирішує, на що витратити.

     По-третє, найлютіший ворог самоповаги - сором. Коли хтось соромить дитину, дитина вчиться бути приниженею. Замість: "Як тобі не соромно так зі мною розмовляти!", Можна сказати так: "Мені не подобається (або мені не приємно), коли зі мною так розмовляють!"

     Ще дитина вчиться бути приниженою, коли її лають при всіх, нехтують її почуттями, не зважають на її думку, кричать на неї, не вважають за потрібне вибачитися перед нею, і я вже не кажу про психологічне і фізичне насильство. Всякий раз, коли дитина відчуває несправедливість по відношенню до себе, коли відчуває образу на батьків, кожен раз, коли відчуває себе негідною, неправильною, беззахисною, неповноцінною, нездатною відповісти - вона вчиться тому, що вона не важлива, що вона не цінна, що вона не значуща.

     І звичайно, ніколи не примушуйте дитину робити щось проти її волі. Наприклад, вибачатися, вітатися, обіймати родича, ділитися своїми речами, дружити з кимось ...

     Формуйте в дитині відчуття власної гідності. Нехай вона з малих років знає, що у неї є не тільки обов'язки дотримуватися певних правил, а й права. Право на життя, на здоров'я, на освіту, на любов і захист батьків, на прийняття її такою, якою вона є, право на свою думку ... Тоді вона виросте сильною і незалежною людиною..

«Як не треба готувати дитину до школи»

 «Як не треба готувати дитину до школи»

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці, в поїзді, в машині тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І дитина, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не 

означає повної готовності до школи.  Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання, за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов’язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо.  Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, яка знаходиться поряд з домом, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

  - "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

  - У Сашка мама потурбувалася про гідну інтелектуальну підготовку, проте ізолювала від ровесників, аби не навчився малюк на вулиці поганого. Перші ж дні навчання виявили серйозні проблеми у спілкуванні, адаптації до школи.

  - У Христинки батьки-ерудити. В їхній сім’ї є рідкісні вироби мистецтва, колекції монет, велика бібліотека. Починаючи з двох років, дівчинка відвідує музеї, виставки, з п’яти років грає на фортепіано, трошки володіє елементарною англійською. Вона весь час проводить у товаристві дорослих. Її поведінка розкута: вона вміє підтримати розмову, висловити власну думку. Ровесниці їй здаються дурненькими і наївними. Вони ще бавляться дитячими іграшками, а Христинка вже може вести розмову про архітектурні стилі. На моє зауваження щодо того, що в такому віці дуже велике значення має рольова гра, батько дівчинки відповів: "Все життя – гра. Ще награється».

Не знаю, якою буде доля цієї дівчинки, але перший клас виявився серйозним іспитом для всієї сім’ї. Христинка часто хворіла, багато пропускала. Їй важко давалась математика і в класі вона не мала авторитету. Дівчатка її вважали дивачкою. Успіхи в навчанні були посередні. Христинці стало нецікаво в школі. Батьки також помітили, що донька все частіше вдається до симуляції хвороби. Одного разу викривши це, вони відправили дівчинку до школи. Проте Христинка того дня все ж туди не пішла.

Зараз дівчинка відвідує тренінгову групу, в якій вчиться спілкуватися з дітьми. Здається, вона вперше відкриває для себе ровесників (дотепних, безкорисливих, винахідливих, щирих, добрих) і вчиться цінувати людей не лише за їхні знання, а й за чуйне серце, "талановиті руки, добрі справи. А її батьки все частіше з’являються на подвір’ї з півторарічним Олегом, який любить бавитися в пісочниці.

Отож, у добрий путь вам і вашим дітям!!!