Як жити, коли іде війна?
Незалежно від того, чи перебуваєте ви в зоні бойових дій, чи у безпечному місці за кордоном, на прифронтовій території чи у великому українському місті — війна неминуче впливає на ваше психічне та емоційне благополуччя.
КРОК 1
Управляйте своєю увагою замість того, щоб нею управляли телеграм-канали, хайпожери та пропаганда.
Ми читаємо новини, щоб відчувати більше суб'єктивного контролю, але можемо не помічати, як ця інформація впливає на нашу психіку.
Обмежте споживання контенту про війну
І ні, це не означає, що тепер вам байдуже.
Не варто постійно гортати стрічки новин і дивитися шокуючі, надміру емоційні, маніпулятивні відео. Визначте для себе певний час, коли ви будете знайомитися з новинами, і дотримуйтесь його. Оберіть не більше 2-х джерел перевіреної інформації від надійних ЗМІ, які не працюють на клікбейти, а формують новини мовою фактів.
Коли ви споживаєте новини, звертайте увагу на те, як ви себе почуваєте. Якщо ви відчуваєте тривогу, страх або гнів — зверніть увагу, яку саме інформацію ви споживаєте і по можливості відмовлятись від джерел інформування, які завжди змушують вас почуватись гірше.
Пам'ятайте: важливі новини завжди вас знайдуть.
КРОК 2
Визначте зону впливу
бо відчуття «роблю недостатньо» і самоїдство ще нікому не помогли робити достатньо.
Фізично нереально закривати всі потреби війська чи благодійних організацій, підписати всі петиції, відвідати всі акції протесту — і це нормально. Замість того, щоб фокусуватись на діях, які ви не робите, не можете і не хочете, зосередьтесь на тому, що можете (і хочете) робити.
Попри те, що цей досвід важкий для всіх, кожному болить щось своє. Хтось переймається забезпеченням військових, комусь найбільш болить реабілітація від складних поранень. Когось турбує питання збереження української культури. Хтось переймається долею дітей, що втратили батьків внаслідок війни. А хтось переймається тим, щоб зберегти Україну демократичною та соціально справедливою. Це не означає, що якісь потреби більш важливі, а якісь менш. Просто для різних людей відчуття важливого буде різнитись.
Пошукайте: яка тематика вам найбільше болить? Орієнтуйтесь на власні почуття: які новини найбільше зачіпають? Що вам здається найбільш важливим? Дайте собі відповідь на питання:
Якщо я можу обрати тільки 1 проблему воєнної України, щоб прицільно її вирішувати, то що це за проблема?
Коли ви визначите для себе тематику, визначте, яким чином ви можете допомогти: волонтерити, допомогти фінансово, поширювати інформацію, створювати контент, мобілізуватись, об'єднувати інших людей навколо цієї проблеми тощо. Не ставте перед собою нереальних цілей. Не намагайтеся зробити все самотужки. Ваші ресурси не безмежні, і іноді нормально взагалі нічого не робити, натомість відновлюватись певний час. І як тільки відчуваєте потребу і сили діяти — повертайтесь. Адже будь-який, навіть найменший вплив має значення.
КРОК 3
Визнавайте свої емоції та почуття як нормальні
замість «вже другий, третій, а взагалі 11 рік, можна було б і звикнути» і «яке я взагалі маю право тут у Вінниці / Ужгороді / за кордоном»
Війна – це травматичний досвід, який не може не впливати на психіку. Не соромтеся своїх емоцій і почуттів, навіть якщо хтось інших їх знецінює.
Дозвольте собі відчувати тривогу, страх, гнів, сум, розпач.
Бо тривога, що далі тільки складніше, — нормальна.
Бо страх померти чи втратити близьку людину — нормальний.
Бо гнів на ворога та крадіїв всередині країни — нормальний.
Бо сум за втраченою домівкою — нормальний.
Бо розпач, коли стільки полеглих, — нормальний.
Не намагайтеся придушити ці емоції. Навпаки: це чи не найкращий час, щоб почати осмислену та усвідомлену роботу над посиленням власного емоційного інтелекту та психологічної стійкості. Бо, вірогідно, всіх над чекає тільки ще більше тривог, болю, розпачу та гніву. Та добра новина у тому, що ми можемо навчитись проживати ці емоції та стани так, щоб зберігати здатність жити, будувати, створювати, підтримувати себе та інших.
Шукайте підтримку. Поговоріть з близькими людьми, друзями про війну, якщо відчуваєте, що такі розмови помічні, а не такі, що навпаки ще більше пригнічують. Важливим тут буде і отримання професійної допомогти психолога, психотерапевта, а якщо ваші емоційні стани критичні — психіатром.
Пам'ятайте, що ви не самотні. Багато людей переживають те ж саме, що й ви.
