Двадцять веселих навчальних ігор для дітей

Двадцять веселих навчальних ігор для дітей

1. «Висота» сім'ї

Запропонуйте дитині намалювать членів сім'ї від самого високого до самого низького, чи навпаки. Якщо дитині цікаво, то разом з нею ви порахуйте приблизно: Скільки поверхів у висоту становить загальний зріст усіх членів вашої родини? Складіть висоту кожного члена сім'ї: бабусь, дідусів, двоюрідних братів і сестер. Потім розрахуйте, наскільки високим вийшов ваш «сімейний будинок», скільки в ньому поверхів (нехай висота кожного поверху становить три метри).

2. Безглузда розмова

Використовуйте протягом дня рими-нісенітниці й алітерацію. Ви можете описати обід дитини, наприклад, так: «Вирішив якось зварити обід, на стіл нам принесли корзину чобіт» або звернутись до неї з проханням із найсерйознішим виглядом: «Будь ласка, одягни грузовик, я маю на увазі льодовик, тобто черевик!», ви також можете змусити дитину сміятись, починаючи всі слова з однієї літери: «Давай драти в дованки!».

3. Власні автомобільні номери

Попросіть дитину придумати слова, що починаються на букви номерного знака вашої машини. Наприклад, номер АН МВ. «Африканський Носоріг Мчить до Водопою».

4. Пісня

Придумайте власні вірші з використанням імені вашої дитини на мотиви веселих дитячих пісень. Додавайте в пісню куплети про всіх її родичів і друзів.

Любить все смачне Дениско -
Є у нас цукерня близько.
Я куплю йому іриски,
Скільки радості в Дениски!
Має він сестру Наталю,
Симпатичну – справжню кралю!
Лише друзі в двір прийдуть,
Всі Наталочку зовуть.

5. Жива вага

Зважте дитину, потім нехай вона поставить на ваги та зважить кожну з ваших домашніх тварин. Якщо вона не може підняти будь-кого з них, допоможіть їй. Підсумуйте вагу дитини та всіх ваших домашніх улюбленців і порівняйте. Наприклад, дитина + собака + кішка + хом'ячок = тато?

6. Кумедна хмара

На картинках, вирізаних зі старих журналів і газет, намалюйте біля облич людей мовні хмари (філактери - «словесні бульбашки»), і запропонуйте дитині придумати текст для кожної з них. Записувати слова та речення може як вона сама, так і ви, залежно від віку дитини.

7. Пальці-букви

За допомогою пальців рук складіть букву й попросіть дитину вгадати її. Потім нехай вона придумає слово, що починається на цю букву.

8. Поетична поїздка

Під час спільної з дитиною поїздки в транспорті ви можете грати в рими. Наприклад, ви говорите: «Я бачу дім». Дитина відповідає: «До слова дім рима грім». Потім настає ваша черга, і ви придумуєте наступну риму до слова «дім» (наприклад, «пантомім»). Грайте доти, поки не пригадаєте всі рими до цього слова. Потім переходьте до іншого слова. Можна ускладнити гру, попросивши дитину придумати якомога більше рим протягом певного часу, наприклад, поки не доїдете до наступного світлофора.

9. Гра на уяву

Опишіть яку-небудь букву у вигляді малюнка й попросіть дитину вгадати її. Наприклад, «Вона виглядає як дві гори, зсунуті разом» або «Вона схожа на колесо».

10. Пошук слів

Перед читанням книги вашій дитині знайдіть одне слово, яке в ній часто зустрічається, наприклад, «ти». Вкажіть на нього та вимовте вголос. Гортайте сторінки й попросіть дитину шукати це слово. Давайте підказки («Я бачу, що на цій сторінці це слово зустрічається тричі»). Або знайдіть для неї слово, за яким вона може стежити протягом усієї книги, попросіть дитину відшукати у книзі слова, які римуються з цим словом, наприклад, «Попелюшка – чепурушка».

11. Гра «Покупки»

Призначте ціни за банку з-під варення, порожні коробки з-під пластівців, макаронів і печива. Дайте дитині ігрові гроші з гри «Монополія», наприклад, і відправте її до магазину (жартома). Якщо вона досить доросла, то сама може бути касиром і розрахувати ваші покупки на касі.
12. Вивіска-головоломка

Придумайте якомога більше слів, що складаються з літер на будь-якій вивісці або знаку. Старші діти можуть придумувати слова, змінюючи порядок букв, а молодші діти можуть шукати цілі слова в одному великому слові, наприклад, «парк», «пар», «кування» в слові «паркування».

13. Записки під подушкою

Заведіть звичку залишати записки під подушкою дитини, і нехай вона також залишає свої під вашою подушкою (малюнок або написане слово, якщо дитина вже вміє писати). Ви також можете залишати записки по всьому будинку із зазначенням, де шукати наступну записку або маленький подарунок, солодощі.

14. Математика автомобільних номерних знаків

Попросіть дитину молодшого віку вказати певну цифру на автомобільному номерному знаку. Або нехай вона відшукає цифри від 1 до 9 по черзі на різних номерних знаках. Старші діти можуть підсумовувати всі цифри на номерному знаку, а переможе той, хто знайде номерний знак з найбільшою сумою цифр.
15. Рими

Ви говорите: «Я задумала слово, яке римується зі словом "група"». Потім дитина повинна відгадати це слово за допомогою питань у формі визначення, наприклад: «Це те, що збільшує предмети в розмірі (лупа)?» Або «Це колектив театру (трупа)?».

16. Напис на спині

Дитина малює пальцем букву у вас на спині, а ви повинні відгадати її. Діти старшого віку можуть писати цілі слова.
17. Швидка розповідь

Оберіть три випадкових слова, і нехай кожен член сім'ї придумає розповідь, використовуючи їх. Можна вибрати зовсім неймовірний набір слів, наприклад, «вода, ковбаса, фея».
18. Кумедні вимірювання

Виріжте з картону відбиток ступні вашої дитини. Нехай вона цим відбитком вимірює різні предмети в будинку. Наприклад, скільки «ніг» становить шафа? Або дайте їй рулетку й попросіть відшукати два однакових за довжиною предмети в будинку або визначити, що довше, диван чи ліжко.

19. Синоніми й антоніми

Виберіть слово й попросіть дитину підібрати до нього якомога більше синонімів. Наприклад, щасливий - радісний, веселий. Чи сумний - похмурий, засмучений, зажурений. Потім нехай дитина підбере антоніми до слова, яке ви загадали. Після цього поміняйтеся ролями, і нехай дитина вибирає слова для вас.

20. Власні продовження історій

Придумуйте, записуйте та ілюструйте власні версії улюблених оповідань і казок, змінюючи сюжет, додаючи власних персонажів і події. Наприклад, вигадайте нових персонажів для казки «Білосніжка та семеро гномів».

Бажаю вам приємного часу, проведеного разом з дитиною!

Як жити, коли іде війна?

 Як жити, коли  іде війна?

     Незалежно від того, чи перебуваєте ви в зоні бойових дій, чи у безпечному місці за кордоном, на прифронтовій території чи у великому українському місті — війна неминуче впливає на ваше психічне та емоційне благополуччя.

    КРОК 1

Управляйте своєю увагою замість того, щоб нею управляли телеграм-канали, хайпожери та пропаганда.

    Ми читаємо новини, щоб відчувати більше суб'єктивного контролю, але можемо не помічати, як ця інформація впливає на нашу психіку.

Обмежте споживання контенту про війну

І ні, це не означає, що тепер вам байдуже.

Не варто постійно гортати стрічки новин і дивитися шокуючі, надміру емоційні, маніпулятивні відео. Визначте для себе певний час, коли ви будете знайомитися з новинами, і дотримуйтесь його. Оберіть не більше 2-х джерел перевіреної інформації від надійних ЗМІ, які не працюють на клікбейти, а формують новини мовою фактів.

Коли ви споживаєте новини, звертайте увагу на те, як ви себе почуваєте. Якщо ви відчуваєте тривогу, страх або гнів — зверніть увагу, яку саме інформацію ви споживаєте і по можливості відмовлятись від джерел інформування, які завжди змушують вас почуватись гірше.

Пам'ятайте: важливі новини завжди вас знайдуть.

КРОК 2

Визначте зону впливу

бо відчуття «роблю недостатньо» і самоїдство ще нікому не помогли робити достатньо.

      Фізично нереально закривати всі потреби війська чи благодійних організацій, підписати всі петиції, відвідати всі акції протесту — і це нормально. Замість того, щоб фокусуватись на діях, які ви не робите, не можете і не хочете, зосередьтесь на тому, що можете (і хочете) робити.

    Попри те, що цей досвід важкий для всіх, кожному болить щось своє. Хтось переймається забезпеченням військових, комусь найбільш болить реабілітація від складних поранень. Когось турбує питання збереження української культури. Хтось переймається долею дітей, що втратили батьків внаслідок війни. А хтось переймається тим, щоб зберегти Україну демократичною та соціально справедливою. Це не означає, що якісь потреби більш важливі, а якісь менш. Просто для різних людей відчуття важливого буде різнитись.

     Пошукайте: яка тематика вам найбільше болить? Орієнтуйтесь на власні почуття: які новини найбільше зачіпають? Що вам здається найбільш важливим? Дайте собі відповідь на питання:

      Якщо я можу обрати тільки 1 проблему воєнної України, щоб прицільно її вирішувати, то що це за проблема?

    Коли ви визначите для себе тематику, визначте, яким чином ви можете допомогти: волонтерити, допомогти фінансово, поширювати інформацію, створювати контент, мобілізуватись, об'єднувати інших людей навколо цієї проблеми тощо. Не ставте перед собою нереальних цілей. Не намагайтеся зробити все самотужки. Ваші ресурси не безмежні, і іноді нормально взагалі нічого не робити, натомість відновлюватись певний час. І як тільки відчуваєте потребу і сили діяти — повертайтесь. Адже будь-який, навіть найменший вплив має значення.

                    КРОК 3

        Визнавайте свої емоції та почуття як нормальні

замість «вже другий, третій, а взагалі 11 рік, можна було б і звикнути» і «яке я взагалі маю право тут у Вінниці / Ужгороді / за кордоном»

Війна – це травматичний досвід, який не може не впливати на психіку. Не соромтеся своїх емоцій і почуттів, навіть якщо хтось інших їх знецінює.

Дозвольте собі відчувати тривогу, страх, гнів, сум, розпач.

Бо тривога, що далі тільки складніше, — нормальна.

Бо страх померти чи втратити близьку людину — нормальний.

Бо гнів на ворога та крадіїв всередині країни — нормальний.

Бо сум за втраченою домівкою — нормальний.

Бо розпач, коли стільки полеглих, — нормальний.

      Не намагайтеся придушити ці емоції. Навпаки: це чи не найкращий час, щоб почати осмислену та усвідомлену роботу над посиленням власного емоційного інтелекту та психологічної стійкості. Бо, вірогідно, всіх над чекає тільки ще більше тривог, болю, розпачу та гніву. Та добра новина у тому, що ми можемо навчитись проживати ці емоції та стани так, щоб зберігати здатність жити, будувати, створювати, підтримувати себе та інших.

     Шукайте підтримку. Поговоріть з близькими людьми, друзями про війну, якщо відчуваєте, що такі розмови помічні, а не такі, що навпаки ще більше пригнічують. Важливим тут буде і отримання професійної допомогти психолога, психотерапевта, а якщо ваші емоційні стани критичні — психіатром.

Пам'ятайте, що ви не самотні. Багато людей переживають те ж саме, що й ви.

12 запитань, які варто ставити дітям для покращення їхнього мислення

12 запитань, які варто ставити дітям для покращення їхнього мислення

Люблячим батькам важливо покращувати мислення своєї дитини та її поведінку. Адже вони визначають, як дитина інтерпретуватиме світ.

Коли ви ставите дитині правильні запитання, то заохочуєте її до позитивних змін у поведінці і дозволяєте їй якнайкраще використовувати доступні ресурси.

Ми зібрали 12 запитань, котрі допоможуть не лише покращити мислення дитини, але й зміцнити її стосунки з батьками.

№1

Які 5 слів найкраще тебе опишуть?

Це запитання скеровує дітей туди, де вони знають себе. Тому мають уявлення про те, що інші люди можуть думати про них. Це дає дитині хорошу відправну точку, яка є важливою для формування правильного уявлення про себе.

№2

Що ти полюбляєш робити такого, що робить тебе щасливим?

Деякі діти скажуть, що комп’ютерні ігри. Це нормально. Нещодавнє дослідження показало, що це має багато психологічних переваг. Комп’ютерні ігри навіть зближують подружжя, якщо воно грають разом. Суть цього запитання – спрямувати увагу дитини на речі, які роблять її щасливими. І відкрити очі на те, що вона може збільшити час на активності, які приносять насолоду. Ймовірно, це навчить дитину займатись тим, що вона любить у майбутньому.

№3

Чого ти можеш навчити інших?

Сенс питання у тому, щоб навчити дитину: життя крутиться не лише навколо неї і її інтересів. Життя – це про всіх нас і про те, як ми можемо допомогти один одному. Питання також допоможе дитині почуватись цінною і сповненою сил. Покаже їй, що вона особлива і має що запропонувати іншим. Це формує відчуття впевненості в собі і заохочує до навчання.

№4

Що найгірше/найкраще трапилось з тобою?

Життя – це поєднання доброго і поганого досвіду. Дитині потрібно зрозуміти це у ранньому віці, щоб вона могла психологічно підготуватись до життя. Сенс цього запитання – допомогти малюку це усвідомити. Допомогти зрозуміти дитині з її власного досвіду, що погані речі не тривають вічно. Сонце завжди виходить після шторму. Ви також можете отримати від дитини інформацію, що її болить і в через що їй потрібно допомогти пройти.

№5

Чого ти навчився з найкращого/найгіршого випадку, що трапився з тобою?

Кажуть, досвід – найкращий вчитель. І це правда. Важливо, щоб діти робили висновки з власного досвіду, доброго і поганого, а також ситуацій, які трапляються з їхніми батьками і вчилися з цього. Коли дитина вчиться з власного досвіду, малоймовірно, що вона повторить ті ж помилки у майбутньому.

№6

З усіх речей, які ти зараз вчиш, як ти гадаєш, що тобі найбільше потрібні у дорослому віці?

Сенс цього питання: нагадати дітям, що вони колись виростуть, тому треба починати жити з певною метою. Це також скеровує дітей, що вони повинні робити уже зараз. Коли дитина розуміє цінність того, що вона вчить і як це допоможе їй у майбутньому, це може мотивувати її насолоджуватись такими речами як читання, навчання і пізнавання.

№7

Якби ти міг повернутись у часі на три роки і поговорити з самим собою, що б ти собі порадив?

Це запитання може спровокувати веселу розмову, яка допоможе дізнатись про минулі проблеми, які завдали болю вашій дитині. А дитина вироблятиме звичку вчитися на своїх помилках. Питання відкриває широкі можливості для того, щоб поговорити з дитиною про те, як справлятись з розчаруваннями в житті.

№8

За що ти найбільше вдячний?

Це питання заохочує дітей лічити чудові життєві моменти і поглянути на світлий бік життя. Суть у тому, щоб навчити дитину дивитись на речі в перспективі, оглядатись навколо і цінувати те, що є у житті, незважаючи на масштаби: родина, друзі, хороша школа і навіть їжа. Це може допомогти вашій дитині покращити загальне відчуття щастя, оскільки є міцний зв’язок між вдячністю і щастям.

№9

Як ти гадаєш, як люди почуваються, коли…?

Дітям просто фокусуватись на їхніх власних почуттях, зневажаючи почуттями інших. Хоча ставити себе на місце інших – важлива річ у житті для побудови міцних стосунків і уникнення конфліктів. Важливо навчити дитину враховувати почуття інших людей і виявляти емпатію. Щоб розвинути співпереживання у дитини, запитайте її, як хтось інший почувається, коли… Варіанти можуть бути різними: падає з велосипеда, коли його ображають словами, штовхають, тощо.

№10

Як ти думаєш, яким буде твоє майбутнє?

Це питання спрямовує дітей подумати про майбутнє і спланувати його. Воно допоможе дитині замислитись, ким вона хоче бути, коли виросте і як це – бути дорослішою. Ви помітите, що дитина прагне побачити, як ви можете допомогти їй реалізувати мрію.

№11

Як ти думаєш, хто з твоїх друзів мені подобаються найбільше? Чому?

Колектив має великий вплив на ваше мислення і поведінку. Якщо поруч з вами завжди негативні люди, ваша поведінка почне видозмінюватись до негативної. Якщо поруч – позитивні люди, ваше мислення змінюватиметься в кращий бік. Це запитання допоможе зрозуміти, хто і як з друзів вашої дитини на неї впливає.

№12

Якби ти міг вирости і стати знаменитим, у чому ти б хотів прославитись?

Це запитання спрямовує дітей подумати про справжнє значення успіху і спадщини, яку вони б хотіли по собі залишити. Чи успіх лише у грошах, чи є щось більше за них? За що ви хочете, щоб люди вас пам’ятали? Відповідь дитини допоможе вам визначити її тип характеру і виявити, хто є її моделлю для наслідування.

Джерело: tutkatamka.com.ua

Навчання вдома

 Навчання вдома

    1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

    2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

    3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

    1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

    2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

    Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

    3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

    4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

    5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

    Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

    Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

    Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

    7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

 

                                            практичні поради для батьків від психологині Світлани Ройз

"Емоційне насильство над дитиною"

 

В рамках Всесвітнього дня ненасилля пропонуємо вам інформацію

Емоційне насильство

Емоційне насильство над дитиною – це будь-яка дія, яка викликає у неї стан емоційної напруги, що наражає на небезпеку нормальний розвиток її емоційного життя.

Зазвичай на успіх дитини батьки реагують похвалою, почуттям гордості та радістю. Але іноді батьки реагують протилежним чином: байдужістю і роздратуванням.

Спочатку це викликає в дитині змішані почуття. Надалі дитина, якій неодноразово доводиться стикатися з неадекватними реакціями батьків у відповідь на її позитивну поведінку, швидко втрачає мотивацію на досягнення і почуття гордості, що супроводжує успіх. Вона робить висновок, що проявляти радість з приводу досягнень небезпечно і неправильно.

До емоційного насильства відносяться такі дії стосовно дитини:

– ізоляція, тобто відчуження дитини від нормального соціального спілкування;

– похмурість, відмова від обговорення проблем;

– «цькування заборонами» (наприклад, якщо дитина в певний час не виконав уроки або не прибрав ліжко, то за цим на певний час слід заборона дивитися телевізор або гуляти);

– образа;

– тероризування, тобто неодноразова образа дитини словами й формування стабільного почуття страху;

– підтримка постійної напруги, залякування, погрози;

– лайка, глузування;

– залякування покаранням («Ще одна двійка або чергова витівка в школі – і я візьмуся за ремінь»);

– моральний розклад (корупція), залучення та примус дитини до дій, які суперечать суспільним нормам і завдають шкоди дитині (примус до вчинення крадіжок, вживання алкоголю або наркотиків).

Емоційне насильство над дитиною можна припустити в разі, якщо ви помітите, що батьки постійно:

– пред’являють до дитини завищені вимоги, з якими та не в змозі впоратися, що формує низьку самооцінку і призводить до фрустрації;

– надмірно суворо карають дитину;

– надзвичайно критичні стосовно дитини, звинувачують її;

– зляться і поводяться страхітливо.

Наявність емоційного насильства можна припускати й на основі ряду ознак у дитини, наприклад, якщо вона:

– емоційно несприйнятлива, байдужа;

– сумна, субдепресивна або у неї виражена депресія;

– смокче пальці, монотонно розгойдується (аутоеротичні дії);

– замкнута в собі, задумлива або, навпаки, агресивна;

– «приклеюється» до будь-якої дорослої людини в пошуках уваги та тепла;

– відчуває нічні напади страху, погано спить;

– не виявляє інтересу до ігор.

Фізіологічні реакції дитини також можуть свідчити про те, що вона є жертвою емоційного насильства. Сюди відносяться:

– нічний і денний енурез (нетримання сечі);

– психосоматичні скарги: головний біль, болі в животі та області серця, скарги на погане самопочуття і т. д.;

– уповільнений фізичний і загальний розвиток дитини.

Психологічне насильство

Психологічне насильство, попри схожість з емоційним, виділяється в окрему категорію. Психологічне насильство – це здійснене стосовно дитини діяння, яке гальмує розвиток її потенційних здібностей.

До психологічного насильства відносять, наприклад, часті конфлікти в сім’ї й непередбачувана поведінка батьків стосовно дитини. Через душевне насильство гальмується інтелектуальний розвиток дитини, ставиться під загрозу адекватний розвиток пізнавальних процесів і адаптаційні можливості. Вона стає легко вразливою, знижується здатність до самоповаги. Дитина розвивається соціально безпорадною, легко потрапляє в конфліктні ситуації й з великою часткою ймовірності буде відхилятися ровесниками.

Англійський психолог Аліса Міллер в 1980 р. в книзі «Для твого власного блага» сформулювала так звану «отруйну педагогіку» – комплекс виховних впливів, які ведуть до розвитку травмованої особистості:

·            Батьки – господарі (не слуги!) залежної від них дитини. Вони визначають, що добре і що погано.

·            Дитина несе відповідальність за їхній гнів. Якщо вони сердяться – винна вона.

·            Батьки завжди повинні бути захищені.

·            Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичним батькам.

·            Дитину треба зламати, і чим раніше – тим краще.

Все це повинно статися, поки дитина ще зовсім маленький, не помічає цього і не може викрити батьків.

Методи, якими домагаються слухняності, різноманітні:

·            Психологічні пастки,

·            обман,

·            лукавість,

·            виверти,

·            відмовки,

·            маніпуляції,

·            тактика залякування,

·            відкидання любові,

·            ізоляція,

·            недовіру,

·            приниження,

·            катування,

·            знецінення дорослими всього того, що робить дитина в сім’ї («У тебе руки не з того місця ростуть – краще нічого не чіпай!»; «Все одно нічого доброго не вийде!»).

Грунтуючись на цих «правилах», «отруйна педагогіка» формує у дітей такі деструктивні установки, уявлення і міфи:

– любов – це обов’язок;

– батьки заслуговують на повагу за визначенням – просто тому, що вони батьки;

– діти не заслуговують на повагу просто тому, що вони діти;

– висока самооцінка шкідлива, а низька – робить людей альтруїстами;

– ніжність (сильна любов) шкідлива;

– задовольняти дитячі бажання неправильно. Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя;

– краще прикидатися вдячним, ніж відкрито висловлювати невдячність;

– те, як ти себе поводиш, важливіше того, що ти насправді собою уявляєш;

– батьки не переживуть, якщо їх образять;

– батьки не можуть говорити дурниці або бути винними;

– батьки завжди праві, вони не можуть помилятися.

Сумлінне дотримання правил «отруйної педагогіки» формує залежну особистість з низькою соціальною толерантністю, з «убитою душею», яка, виростаючи, сама стає «душогубом». Батьки абсолютно щиро переконані, що роблять все для блага дитини, при цьому її калічать.

Закони міжпоколінної передачі невблаганні, і все повторюється знову, але вже в новому поколінні.

А. Міллер серед батьківських мотивів виділяє наступні:

– несвідома потреба перенести на іншого приниження, якому вони самі колись піддавалися;

– потреба дати вихід пригніченим почуттям;

– потреба мати живий об’єкт для маніпулювання, мати його у своєму розпорядженні;

– самозахист, в тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків за допомогою догматичних додатків (перенесення) батьківських педагогічних принципів на свою дитину;

– страх проявів, які у них самих колись були придушені, проявів, які вони бачать у своїх дітях, тих, що мають бути знищені в самому зародку;

– бажання взяти реванш за біль, який батьки колись пережили.

Очевидно, що якщо є хоча б один з перерахованих мотивів, то шанс змінити батьківський патерн поведінки досить невисокий.

Однак все це не означає, що діти повинні виховуватися без жодних обмежень. Ненасильницька комунікація грунтується на повазі з боку дорослих, терпимості до дитячих почуттів, природності педагогічних впливів, тобто, залежно від педагогічних принципів.

З книги І. Малкіної-Пих “Екстремальні ситуації”