Емоційне насильство

Емоційне насильство

Емоційне насильство над дитиною – це будь-яка дія, яка викликає у неї стан емоційної напруги, що наражає на небезпеку нормальний розвиток її емоційного життя.

Зазвичай на успіх дитини батьки реагують похвалою, почуттям гордості та радістю. Але іноді батьки реагують протилежним чином: байдужістю і роздратуванням.

Спочатку це викликає в дитині змішані почуття. Надалі дитина, якій неодноразово доводиться стикатися з неадекватними реакціями батьків у відповідь на її позитивну поведінку, швидко втрачає мотивацію на досягнення і почуття гордості, що супроводжує успіх. Вона робить висновок, що проявляти радість з приводу досягнень небезпечно і неправильно.

До емоційного насильства відносяться такі дії стосовно дитини:

– ізоляція, тобто відчуження дитини від нормального соціального спілкування;

– похмурість, відмова від обговорення проблем;

– «цькування заборонами» (наприклад, якщо дитина в певний час не зробив завдання або не прибрав ліжко, то за цим на певний час слід заборона дивитися телевізор або гуляти);

– образа;

– тероризування, тобто неодноразова образа дитини словами й формування стабільного почуття страху;

– підтримка постійної напруги, залякування, погрози;

– лайка, глузування;

– залякування покаранням («Ще одна двійка або чергова витівка в школі – і я візьмуся за ремінь»);

– моральний розклад (корупція), залучення та примус дитини до дій, які суперечать суспільним нормам і завдають шкоди дитині (примус до вчинення крадіжок, вживання алкоголю або наркотиків).

Емоційне насильство над дитиною можна припустити в разі, якщо ви помітите, що батьки постійно:

– пред’являють до дитини завищені вимоги, з якими та не в змозі впоратися, що формує низьку самооцінку і призводить до фрустрації;

– надмірно суворо карають дитину;

– надзвичайно критичні стосовно дитини, звинувачують її;

– зляться і поводяться страхітливо.

Наявність емоційного насильства можна припускати й на основі ряду ознак у дитини, наприклад, якщо вона:

– емоційно несприйнятлива, байдужа;

– сумна, субдепресивна або у неї виражена депресія;

– смокче пальці, монотонно розгойдується (аутоеротичні дії);

– замкнута в собі, задумлива або, навпаки, агресивна;

– «приклеюється» до будь-якої дорослої людини в пошуках уваги та тепла;

– відчуває нічні напади страху, погано спить;

– не виявляє інтересу до ігор.

Фізіологічні реакції дитини також можуть свідчити про те, що вона є жертвою емоційного насильства. Сюди відносяться:

– нічний і денний енурез (нетримання сечі);

– психосоматичні скарги: головний біль, болі в животі та області серця, скарги на погане самопочуття і т. д.;

– уповільнений фізичний і загальний розвиток дитини.

Психологічне насильство

Психологічне насильство, попри схожість з емоційним, виділяється в окрему категорію. Психологічне насильство – це здійснене стосовно дитини діяння, яке гальмує розвиток її потенційних здібностей.

До психологічного насильства відносять, наприклад, часті конфлікти в сім’ї й непередбачувана поведінка батьків стосовно дитини. Через душевне насильство гальмується інтелектуальний розвиток дитини, ставиться під загрозу адекватний розвиток пізнавальних процесів і адаптаційні можливості. Вона стає легко вразливою, знижується здатність до самоповаги. Дитина розвивається соціально безпорадною, легко потрапляє в конфліктні ситуації й з великою часткою ймовірності буде відхилятися ровесниками.

Англійський психолог Аліса Міллер в 1980 р. в книзі «Для твого власного блага» сформулювала так звану «отруйну педагогіку» – комплекс виховних впливів, які ведуть до розвитку травмованої особистості:

·            Батьки – господарі (не слуги!) залежної від них дитини. Вони визначають, що добре і що погано.

·            Дитина несе відповідальність за їхній гнів. Якщо вони сердяться – винна вона.

·            Батьки завжди повинні бути захищені.

·            Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичним батькам.

·            Дитину треба зламати, і чим раніше – тим краще.

Все це повинно статися, поки дитина ще зовсім маленький, не помічає цього і не може викрити батьків.

Методи, якими домагаються слухняності, різноманітні:

·            Психологічні пастки,

·            обман,

·            лукавість,

·            виверти,

·            відмовки,

·            маніпуляції,

·            тактика залякування,

·            відкидання любові,

·            ізоляція,

·            недовіру,

·            приниження,

·            катування,

·            знецінення дорослими всього того, що робить дитина в сім’ї («У тебе руки не з того місця ростуть – краще нічого не чіпай!»; «Все одно нічого доброго не вийде!»).

Грунтуючись на цих «правилах», «отруйна педагогіка» формує у дітей такі деструктивні установки, уявлення і міфи:

– любов – це обов’язок;

– батьки заслуговують на повагу за визначенням – просто тому, що вони батьки;

– діти не заслуговують на повагу просто тому, що вони діти;

– висока самооцінка шкідлива, а низька – робить людей альтруїстами;

– ніжність (сильна любов) шкідлива;

– задовольняти дитячі бажання неправильно. Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя;

– краще прикидатися вдячним, ніж відкрито висловлювати невдячність;

– те, як ти себе поводиш, важливіше того, що ти насправді собою уявляєш;

– батьки не переживуть, якщо їх образять;

– батьки не можуть говорити дурниці або бути винними;

– батьки завжди праві, вони не можуть помилятися.

Сумлінне дотримання правил «отруйної педагогіки» формує залежну особистість з низькою соціальною толерантністю, з «убитою душею», яка, виростаючи, сама стає «душогубом». Батьки абсолютно щиро переконані, що роблять все для блага дитини, при цьому її калічать.

Закони міжпоколінної передачі невблаганні, і все повторюється знову, але вже в новому поколінні.

А. Міллер серед батьківських мотивів виділяє наступні:

– несвідома потреба перенести на іншого приниження, якому вони самі колись піддавалися;

– потреба дати вихід пригніченим почуттям;

– потреба мати живий об’єкт для маніпулювання, мати його у своєму розпорядженні;

– самозахист, в тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків за допомогою догматичних додатків (перенесення) батьківських педагогічних принципів на свою дитину;

– страх проявів, які у них самих колись були придушені, проявів, які вони бачать у своїх дітях, тих, що мають бути знищені в самому зародку;

– бажання взяти реванш за біль, який батьки колись пережили.

Очевидно, що якщо є хоча б один з перерахованих мотивів, то шанс змінити батьківський патерн поведінки досить невисокий.

Однак все це не означає, що діти повинні виховуватися без жодних обмежень. Ненасильницька комунікація грунтується на повазі з боку дорослих, терпимості до дитячих почуттів, природності педагогічних впливів, тобто, залежно від педагогічних принципів.

З книги І. Малкіної-Пих “Екстремальні ситуації”

 

30 ФРАЗ, ЩО ДОПОМОЖУТЬ ШВИДКО ЗАСПОКОЇТИ ДИТИНУ ПІД ЧАС ІСТЕРИКИ

30 ФРАЗ, ЩО ДОПОМОЖУТЬ ШВИДКО ЗАСПОКОЇТИ ДИТИНУ ПІД ЧАС ІСТЕРИКИ

Дитячі капризи та істерики виникають навіть у найспокійніших дітей, адже це неминуче для нормального розвитку хлопчиків й дівчаток. Діти гніваються, проявляють свій характер та внутрішнє «я». Це трапляється в переломні моменти дорослішання, зміни психіки та формування особистості. А для батьків, зазвичай, дитяча істерика — це справжнє «пекло».  Які фрази допоможуть швидко заспокоїти малюка?

1. «Я тебе люблю! Тихіше, усе гаразд!». Цю фразу на вушко повторюйте малюкові кілька разів і зберігайте спокій. Поступово дитина заспокоїться, якщо її обійняти та ніжно приголубити.

2. «О, дивись, хто там є… (киця, пташка, машина тощо)». Такий заклик здатен відволікти дитину та перевести увагу на інше.

3. «Я розумію, що ти зараз нервуєш, гніваєшся, то спробуй вимовитися словами. Що саме тебе хвилює?» Спробуйте бути терплячими і повторіть кілька разів це, візьміть дитину за руки та дивіться їй в очі, аби швидше її заспокоїти.

4. «А хто це кричить? Мій зайчик маленький розхвилювався?» Ставте подібні запитання малюкові, аби відволікти та «забалакати» його.

5. «Про прохання не кричи, глибоко зараз зітхни та тихесенько скажи! Що ти хочеш, дитинчатко?» Можливо це виглядатиме кумедно, але якщо ви матимете в запасі подібні віршики та постійно використовуватимете їх, діти на них реагуватимуть.

6. «Тихіше, тихіше, кіт на даху, а кошеня ще вище. Кіт пішов за молоком, а кошенята — шкереберть!» Майте завжди цікаві приказки, міні-історії, що подобаються саме вашій дитині. Це для того, аби нагадати їй, як ви читали про них разом, або розмірковували над якимсь оповіданням у гарному настрої.

7. «У тебе на плечах сидить і плаче маленька «капризулька», давай її разом проженемо, вона тобі заважає! Ти згоден?» Ефект несподіванки — казковий та чарівний вигаданий герой, через якого буцімто з’явилися у дитини сльози. Це подобається й зацікавлює, бо уявлене та реальне у віці 3–6 років перемішується в дитячій свідомості та сприймається дітьми майже однаково, як справжнє.

8. «Ти диви, які великі слізки. А ти знаєш, якщо їх пофарбувати в різні кольори, то утвориться капітошка! А він радісний та завжди посміхається. Посміхнися, моє сонечко, і ти!». Це речення здатне викликати посмішку в дитини та поліпшити настрій. Спробуйте, але за умови, якщо ви самі посміхатиметеся та зможете не гніватися під час дитячої істерики.

9. «Мама також була маленькою та плакала через дрібниці. Показати, як? А-а-а-а!» Удавайте ніби плачете, затуляйте руками обличчя. Це звісно маніпулятивний хід, але дієвий, його слід використовувати дуже рідко.

10. «Ой, ой, ой, мені так боляче!» Ця фраза змусить дитину замислитися: «Що трапилися?», та викличе співчуття до мами, але краще її використовувати, коли взагалі нічого не допомагає, а ви перебуваєте в натовпі.

11. «Дивись: зайченятко також плаче. Пожаліємо його!» Стане в пригоді, коли є якась іграшка попідруч. Така фраза викличе у дитини зацікавленість змусить співчувати іграшці, що також чомусь сумує.

12. «Мій маленький, знову плаче, припини, будь ласочка!» Проспівайте це речення, як пісеньку, це здивує дитину та змусить заспокоїтися.

13. «Сашко, витри слізки та пішли зі мною гратися!» Звертайтеся до діток на ім’я, намагайтеся під час істерики перевести увагу на майбутню приємну дію для дитини.

14. «Усе буде добре! Нічого в світі не варте твоїх дорогоцінних сліз!» Спокійно повторюйте це, зробіть здивоване обличчя і чекайте, коли дитина заспокоїться.

15. «Скільки слізок ллється. А ти знаєш, що людина на 70 %  складається з води? Цікаво, скільки ти вже втратив рідини?»  Це фраза, що можна використовувати, як нову інформацію, або потім нагадувати дитині про це, що викликає також інтерес.

16. «Тихіше, тихіше! Ось візьми склянку, попий водички!» Це спрацьовує не лише як слова, але і як дія, ковтки води допомагають заспокоїтися.

17. «Тихіше, тихіше, моє сонечко, дихай глибше». Показуйте, як потрібно дихати, аби дитина зацікавилася.

18. «Я прийшов тебе заспокоїти! Хто тут своїми сльозами засмучує матусю?» Візьміть іграшку, сховайтеся за нею і зробіть так, ніби це лялька або ведмедик говорять. На такий імпровізований спектакль відреагують будь-які діти.  

19. «Такі гарнесенькі оченята не повинні бути вологими!» Пригорніть дитину до себе. Присядьте так, щоб ваші та її очі опинилися на одному рівні. Вона вмить припинить кричати.

20. «Ой, а хто так кричить? Ти налякав добру чарівницю. Заспокоюйся, швиденько, тоді, можливо, вона знову прилетить та подарує тобі гарний настрій!» Відволікайте дитину та намагайтеся занурити її в казку, аби заспокоїти.

21. «Пам’ятаєш мультфільм, у якому малюк улаштував істерику, а потім йому не дали торта. Ти ж хочеш, щоб мама тебе пригостила солодощами? Тоді потрібно заспокоїтися!» Подібні фрази змушують дитину замислюватися та згадувати улюблених героїв, уявити очікуване щось смачненьке.

22. «Ти гарний слухняний хлопчик (дівчинка). Добре розумієш, що така поведінка неприпустима!» Необхідно упевнити дитину, що вона гарна, а от істерика все псує, допоможіть малюкові цією фразою припинити плакати.

23. «А у мене є щось цікаве в кишені (якщо дійсно є). Я можу тобі показати, але для цього слід заспокоїтися». Неможна говорити неправду дитині, тому ця фраза стане в пригоді, якщо дійсно є іграшка чи камінчик, сувенір тощо, те, що дитина ще не бачила.

24. «Швиденько-швиденько побігли, нам ще потрібно хліба купити!» Або зробити будь-що інше, можна навіть дитину взяти на руки і відволікти так, але робіть це тихенько, аби не налякати її.

25. «Я маю тобі дещо сказати на вушко, це секрет, потрібно, щоб ніхто не чув це. Але ти дуже кричиш, тому також не дізнаєшся, що я хотіла тобі сказати. Хочеш дізнатися? Тоді слід припинити плакати». Це може бути якийсь факт із книжки, наприклад, найвища піраміда Хеопса — 138 м,  або приємна новина для дитини про найближчий похід у кінотеатр тощо.

26. «Ти бачиш, що нічого не змінюється, навіть якщо ти почнеш кричати ще сильніше. Я цього не зроблю (не куплю) тощо. Якщо ти заспокоїшся, я зроблю дещо інше». Вигадайте якусь альтернативу, таку, що ви можете дозволити, це допоможе малюкові припинити істерику і погодитися з вами.

27. «Ти ж у мене найкраща, найгарніша, найулюбленіша дитина в світі! А такі діти ніколи не влаштовують істерики». Згадайте, коли востаннє ви казали про це синові чи доньці. Нагадайте дитині, яка вона гарна, можливо, вона просто навмисне влаштувала істерику, аби ви звернули на неї увагу.

28. «Я — Марія Петрівна. Зараз ми збираємося на вулицю, усі діти вже заспокоїлися, чекаємо на Павлика». Перетворіться на вихователя, використовуйте ім’я та по батькові виховательки, керівника гуртка або іншої поважної особи, яку знає та любить дитина. На такі фрази діти також реагують і спочатку не можуть зрозуміти, в чому справа, поки розмірковують, заспокоюються.

29. «Мабуть, Сашко, не хоче йти з нами в неділю до парку, чи не так?» Або кажіть про будь-що інше, чого можна позбавити дитину. Таке ствердження змушує малюка заспокоїтися та з’ясувати, чому це його чогось позбавили.

30. «Мама нічого не чує. Коли ти так сильно кричиш, мамині вушка лякаються та припиняють взагалі будь-що чути». Це одна з незвичних чарівних фраз, можна навіть показувати на вуха, мовляв, нічого не чую, доки репетуєш. Діє.

Не слід забувати про абсолютне ігнорування крику та істерик малюка, коли батьки абсолютно абстрагуються, дуже часто дитина швидко заспокоюється самостійно. Зазвичай, головна мета дитини: влаштувати істерику, аби  розгнівати тата або маму, а показати батькам, хто в домі господар. Чи вони забули?

Десять «золотих правил» для батьків

Десять «золотих правил» для батьків

ü Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві малюк найкраще сприймає нове, накопичує знання.

ü Формуйте самоповагу. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

ü Навчить дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички:

Ø щира любов до батьків,

Ø приязне ставлення до оточуючих,

Ø зовнішня привабливість (одяг, манери),

Ø можливість спостерігати соціальне спілкування (поведінка батьків, педагогів),

Ø висока самооцінка,

Ø достатній запас слів, вміння підтримати розмову.

ü Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом». Сидіння перед телевізором гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже, з часом у дитини можуть виникнути ускладнення під час спілкування.

ü Виховуйте відповідальність, порядність. Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що - погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

ü Потрібно навчити дитину шанувати сім'ю. Добрі стосунки, любов і повага в сім'ї, виховують краще за будь-які лекції.

ü Подбайте за гарне оточення. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким граються ваші діти, з ким дружать, поцікавтеся репутацією сімей цих дітей.

ü Будьте вимогливим. Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вміння робити щось краще за інших, виховуються, як правило, в сім'ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.

ü Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.

Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай вони все перепробують. Нехай вчаться на власних помилках, робити щось краще за інших. Якнайбільше спілкуйтесь з дітьми.