Почему ребёнок хуже ведёт себя с мамой?

ЧОМУ ДИТИНА НАЙГІРШЕ ПОВОДИТЬ СЕБЕ З МАМОЮ?

Кого дитина любить – тому від неї і дістається.

Один з найбільш частих запитів батьків у консультуванні звучить так: чому моя дитина поводиться зі мною найгірше? Вона прекрасно поводиться в садочку. До неї немає жодних зауважень у педагогів на заняттях. Няня каже: «У нас з ним немає ніяких проблем». І тільки з мамою – в основному це адресовано мамі – дитина поводиться просто жахливо. Часто батьки, особливо якщо це первісток, не розуміють, в чому ж тут справа.

Дуже поширена така тенденція: якщо щось відбувається не так, значить, винні саме ми, батьки. Я, мама, зробила щось неправильно, тому дитина так жахливо поводиться.

Є одне просте правило в психології дитячо-батьківських стосунків: дитина поводиться найгірше саме з тим, кого найбільше любить. Точніше, з тим, з ким у неї найбільш близькі і довірчі стосунки. Якщо ви зіткнулися з феноменом, коли ваша дитина поводиться найгірше саме з вами – радійте, ви створили їй той самий базовий рівень довіри, про який так модно згадувати в сучасній теорії прихильності.Це, дійсно, здорові відносини з мамою.

Пояснення таке: так, дитина з мамою поводиться гірше, тому що може дозволити собі не контролювати свою поведінку і емоції, хоча з іншими людьми вона уже навчилася себе контролювати і навіть робить це систематично. Це перша причина.

Дитина – це хамелеон

Друга причина, з якої діти можуть гірше себе вести, і знову ж таки саме з мамою, така: дитина – це універсальний радар і стовідсотковий хамелеон в плані емоційних реакцій. Ми зараз говоримо про дошкільника, точніше, про дитину до шести років, тому що ближче до цього віку починають визрівати інші механізми, і така поведінка відходить на задній план.

Дитина – це хамелеон, і це один з механізмів розвитку, вдосконалення і навчання. Поки дитина мала, 80% навчання для неї – це імітація: дитина імітує мамину ходу, рух дорослого ложкою, батьківську поведінку. Іноді від цієї імітації великі руйнування в господарстві, тому що дитина зімітувала, скажімо, роботу на комп’ютері і “відрубала” вам системний блок. Або що-небудь кулінарне – і розсипала по всій кухні борошно. Саме цей рівень поведінкової імітації ми бачимо і навіть можемо над цим посміятися, якщо не надто перевантажені і не дуже нервуємо.

Рівень емоційної імітації звичайний батько бачить набагато гірше. Коли дитина погано себе веде при приході мами, а до цього з іншим дорослим поводилася добре, – це дуже наочна ілюстрація автоматичного хамелеонства.

Скажімо, дитина весь день була з бабусею, у них все було прекрасно. За цей час дитина підстроїлася під бабусин тип реакцій, її вимоги, швидкість, мовні звороти, під те, від чого бабуся задоволена і незадоволена. Вона стала фіолетова в цяточку. Це відбувається не на рівні розуміння, а на рівні відчуттів. Вона це робить бездумно, як рослина повертається до світла, як собака або кіт приходять жаліти або лікувати господаря.

Ось вона підлаштувалася, і тут приходить мама, а разом з нею і інша система координат, вимог і емоційних очікувань, інша система реакцій на ту чи іншу поведінку, на ті чи інші слова. А дитина все ще фіолетова в цяточку, вона не встигла стати знову червоненькою в смужку.

У дитини на якийсь час включається просто клин: одночасно працюють дві системи координат. Тому вона губиться, і одна з можливостей вийти з цієї розгубленості – провокативна поведінка. Це все відбувається не на рівні усвідомлення, це істерика, поведінковий збій.

Я – погана мама

Як тільки батьки перестануть думати, що така поведінка дитини звернена на них, і що саме вони винні в тому, що сталося, відкриється величезний арсенал можливостей і реакцій. Тому що типова внутрішня логіка: я – погана мама. Ще бабуся може підлити масла в вогонь: «Я ж прекрасно з ним справлялася», «У нас так мило пройшов день», «Ми з ним завжди ладнаємо, ну що ж ти робиш таке, що у тебе дитина відразу плаче?»

У деяких випадках потрібно просто пропускати цю емоційну хвилю. Ця метафора пов’язана для мене з образом з дитинства, коли маленькими ми стрибали на хвилях. (Великі теж люблять стрибати на безпечних хвилях внутрішнього моря, коли злегка штормить). Для того, щоб почати стрибати, потрібно перечекати одну хвилю і під неї підпірнути. І далі вже опиняєшся в комфортному, цілком безпечному просторі.

Те ж саме з емоційними реакціями дитини. Якщо тільки ми трохи почекаємо але не небезпечно відсторонимося, не будемо холодними, а відійдемо на пару кроків, то дитина перебудується. Швидше за все, з поведінкового збою вона вийде сама, а навіть якщо і застрягне в ньому, ми можемо йому допомогти словами: «Ти так зараз вередуєш, що я розумію, що ти за мною дуже сумував». Перечекати хвилю і зробити можливою зміну в кольорі – дитина з фіолетового в цяточку стане знову червоненькою в смужку.

Якщо контраст між бабусею і мамою дуже великий, то реакції такого типу бувають дуже сильними. Тоді потрібно влаштовувати так, щоб дитину буквально моментально передавати з рук у руки. Тому що дитину так і буде клинити, якщо мама з бабусею сядуть пити чай.

Виділена лінія спілкування з кожним дорослим

Буває, потрібно змиритися з тим, що якийсь період часу поведінка дитини буде неконтрольованою і непрогнозованою. Краще двері в двері – один прийшов, інший вийшов. І мама ще якийсь час повинна почекати, поки дитина повернеться в норму, перетвориться в свій колір.

Є сенс взагалі тримати в голові таку картинку: з кожним дорослим, тісно причетним до життя дитини, у неї буде своя лінія поведінки, виділена лінія спілкування.

У дитини повинна бути виділена лінія спілкування з бабусею, з нянею і т.п. Це свої особливі стосунки, які відрізняються від стосунків з мамою, які розвиваються за іншими законами, в яких дитина інша, адже в кожних близьких стосунках людина проявляється по-різному.

Такі стосунки не будуть небезпечними, за умови, що з боку мами вони не будуть викликати ревнощів, відсічі, агресії, диктату. Адже якщо мама досить часу проводить з дитиною, стосунки з нею залишаться для неї найголовнішими і довірливими, в них найбільше можна. Якщо дати дитині дозвіл бути іншим і бути з іншими в якомусь просторі, це тільки піде всім на користь.

Якщо дитина зовсім іншим голосом і з іншими інтонаціями говорить з бабусею і, можливо, нею командує і навіть маніпулює, то вона поводиться так, тому що для бабусі це нормально, бабуся це дозволяє, у них розвивається своя, цілком гармонійна історія.

Автор Катерина Бурмістрова, дитячий психолог, мама 11 дітей
Джерело: http://www.nashideti.site/