четвер, 17 серпня 2023 р.

"Емоційне насильство над дитиною"

 

В рамках Всесвітнього дня ненасилля пропонуємо вам інформацію

Емоційне насильство

Емоційне насильство над дитиною – це будь-яка дія, яка викликає у неї стан емоційної напруги, що наражає на небезпеку нормальний розвиток її емоційного життя.

Зазвичай на успіх дитини батьки реагують похвалою, почуттям гордості та радістю. Але іноді батьки реагують протилежним чином: байдужістю і роздратуванням.

Спочатку це викликає в дитині змішані почуття. Надалі дитина, якій неодноразово доводиться стикатися з неадекватними реакціями батьків у відповідь на її позитивну поведінку, швидко втрачає мотивацію на досягнення і почуття гордості, що супроводжує успіх. Вона робить висновок, що проявляти радість з приводу досягнень небезпечно і неправильно.

До емоційного насильства відносяться такі дії стосовно дитини:

– ізоляція, тобто відчуження дитини від нормального соціального спілкування;

– похмурість, відмова від обговорення проблем;

– «цькування заборонами» (наприклад, якщо дитина в певний час не виконав уроки або не прибрав ліжко, то за цим на певний час слід заборона дивитися телевізор або гуляти);

– образа;

– тероризування, тобто неодноразова образа дитини словами й формування стабільного почуття страху;

– підтримка постійної напруги, залякування, погрози;

– лайка, глузування;

– залякування покаранням («Ще одна двійка або чергова витівка в школі – і я візьмуся за ремінь»);

– моральний розклад (корупція), залучення та примус дитини до дій, які суперечать суспільним нормам і завдають шкоди дитині (примус до вчинення крадіжок, вживання алкоголю або наркотиків).

Емоційне насильство над дитиною можна припустити в разі, якщо ви помітите, що батьки постійно:

– пред’являють до дитини завищені вимоги, з якими та не в змозі впоратися, що формує низьку самооцінку і призводить до фрустрації;

– надмірно суворо карають дитину;

– надзвичайно критичні стосовно дитини, звинувачують її;

– зляться і поводяться страхітливо.

Наявність емоційного насильства можна припускати й на основі ряду ознак у дитини, наприклад, якщо вона:

– емоційно несприйнятлива, байдужа;

– сумна, субдепресивна або у неї виражена депресія;

– смокче пальці, монотонно розгойдується (аутоеротичні дії);

– замкнута в собі, задумлива або, навпаки, агресивна;

– «приклеюється» до будь-якої дорослої людини в пошуках уваги та тепла;

– відчуває нічні напади страху, погано спить;

– не виявляє інтересу до ігор.

Фізіологічні реакції дитини також можуть свідчити про те, що вона є жертвою емоційного насильства. Сюди відносяться:

– нічний і денний енурез (нетримання сечі);

– психосоматичні скарги: головний біль, болі в животі та області серця, скарги на погане самопочуття і т. д.;

– уповільнений фізичний і загальний розвиток дитини.

Психологічне насильство

Психологічне насильство, попри схожість з емоційним, виділяється в окрему категорію. Психологічне насильство – це здійснене стосовно дитини діяння, яке гальмує розвиток її потенційних здібностей.

До психологічного насильства відносять, наприклад, часті конфлікти в сім’ї й непередбачувана поведінка батьків стосовно дитини. Через душевне насильство гальмується інтелектуальний розвиток дитини, ставиться під загрозу адекватний розвиток пізнавальних процесів і адаптаційні можливості. Вона стає легко вразливою, знижується здатність до самоповаги. Дитина розвивається соціально безпорадною, легко потрапляє в конфліктні ситуації й з великою часткою ймовірності буде відхилятися ровесниками.

Англійський психолог Аліса Міллер в 1980 р. в книзі «Для твого власного блага» сформулювала так звану «отруйну педагогіку» – комплекс виховних впливів, які ведуть до розвитку травмованої особистості:

·            Батьки – господарі (не слуги!) залежної від них дитини. Вони визначають, що добре і що погано.

·            Дитина несе відповідальність за їхній гнів. Якщо вони сердяться – винна вона.

·            Батьки завжди повинні бути захищені.

·            Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичним батькам.

·            Дитину треба зламати, і чим раніше – тим краще.

Все це повинно статися, поки дитина ще зовсім маленький, не помічає цього і не може викрити батьків.

Методи, якими домагаються слухняності, різноманітні:

·            Психологічні пастки,

·            обман,

·            лукавість,

·            виверти,

·            відмовки,

·            маніпуляції,

·            тактика залякування,

·            відкидання любові,

·            ізоляція,

·            недовіру,

·            приниження,

·            катування,

·            знецінення дорослими всього того, що робить дитина в сім’ї («У тебе руки не з того місця ростуть – краще нічого не чіпай!»; «Все одно нічого доброго не вийде!»).

Грунтуючись на цих «правилах», «отруйна педагогіка» формує у дітей такі деструктивні установки, уявлення і міфи:

– любов – це обов’язок;

– батьки заслуговують на повагу за визначенням – просто тому, що вони батьки;

– діти не заслуговують на повагу просто тому, що вони діти;

– висока самооцінка шкідлива, а низька – робить людей альтруїстами;

– ніжність (сильна любов) шкідлива;

– задовольняти дитячі бажання неправильно. Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя;

– краще прикидатися вдячним, ніж відкрито висловлювати невдячність;

– те, як ти себе поводиш, важливіше того, що ти насправді собою уявляєш;

– батьки не переживуть, якщо їх образять;

– батьки не можуть говорити дурниці або бути винними;

– батьки завжди праві, вони не можуть помилятися.

Сумлінне дотримання правил «отруйної педагогіки» формує залежну особистість з низькою соціальною толерантністю, з «убитою душею», яка, виростаючи, сама стає «душогубом». Батьки абсолютно щиро переконані, що роблять все для блага дитини, при цьому її калічать.

Закони міжпоколінної передачі невблаганні, і все повторюється знову, але вже в новому поколінні.

А. Міллер серед батьківських мотивів виділяє наступні:

– несвідома потреба перенести на іншого приниження, якому вони самі колись піддавалися;

– потреба дати вихід пригніченим почуттям;

– потреба мати живий об’єкт для маніпулювання, мати його у своєму розпорядженні;

– самозахист, в тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків за допомогою догматичних додатків (перенесення) батьківських педагогічних принципів на свою дитину;

– страх проявів, які у них самих колись були придушені, проявів, які вони бачать у своїх дітях, тих, що мають бути знищені в самому зародку;

– бажання взяти реванш за біль, який батьки колись пережили.

Очевидно, що якщо є хоча б один з перерахованих мотивів, то шанс змінити батьківський патерн поведінки досить невисокий.

Однак все це не означає, що діти повинні виховуватися без жодних обмежень. Ненасильницька комунікація грунтується на повазі з боку дорослих, терпимості до дитячих почуттів, природності педагогічних впливів, тобто, залежно від педагогічних принципів.

З книги І. Малкіної-Пих “Екстремальні ситуації”

 

четвер, 10 серпня 2023 р.

Стрес. Як зменшити його рівень під час війни?

 Стрес. 

Як зменшити його рівень під час війни?

        Під час війни кількість українців, які відчувають стрес, побільшало. Практично кожен із нас відчуває тривожність. Нам страшно, ми постійно читаємо новини і не можемо передбачити, що буде завтра. Як же вчинити у такому разі? Звісно, ​​не завадить психологічна консультація. Вона потрібна для того, щоб розібратися в причинах стресу, а також визначити точки виходу з цього стану.


        Чому підвищується рівень стресу?

Здається, що тривожність уже стала звичайним станом для багатьох українців. І це справді так. Але якщо нічого з нею не робити, ми можемо застрягти в стресі і впасти в глибоку депресію.


        Необхідно розуміти, що стрес посилюється через поток інформації, активні бойові дії, наших близьких, які перебувають на війні. Також ми не відчуваємо контролю за життям, а ще не можемо робити ті речі, до яких звикли.


        Дані фактори надають сильний вплив на наш психологічний та фізичний стан. Вони також впливають на підвищене вироблення гормону кортизолу. Звичайно, не можна вважати, що він негативно впливає на організм. У помірних кількостях він корисний і навіть необхідний. Але якщо відчувається його надлишок, ми відчуваємо тривожність, апатію, депресивність.


                    Що потрібно робити?

        Не варто залишати все як є. Часто ми настільки сильно переймаємося стресовим станом, що не можемо самостійно з нього вибратися. Нам здається, що все довкола руйнується, а тривожність сковує нас. Цілком можливо, що вам знадобиться онлайн-психотерапевт, з яким ви проговорите проблему та знайдете її вирішення.


        Чому так важливо? Коли людина відчуває стрес, вона має не тільки психологічні проблеми, але також можуть бути фізичні порушення. Зокрема, про надто сильне вироблення кортизолу свідчать млявість і сонливість, головний біль, зниження пам’яті, відсутність настрою, недостатність мотивації йти до своєї мети. А ще ми не хочемо їсти, відчуваємо зниження зору, біль у серці тощо.


Щоб хоч трохи допомогти собі, необхідно не тільки записатися на прийом до психолога, а й дотримуватися таких правил:

✨ розводьте негативний інформаційний потік позитивними новинами;

 стежте за своїм сном, відпочивайте;

правильно харчуйтесь;

багато пийте води;

займайтеся фізичною активністю.

Також не забувайте, що всі проблеми потрібно промовляти. Зробити це можна з психологом, який вислухає вас та допоможе знайти рішення.